Сварка

Ти знов тарілки б'єш,

в шаленстві гніву чергового,

в твоїх очах безмежний гнів

вІд океану світового.

Червоні жилки у білках,

бринять наповнені до краю,

і руки втомлено тремтять

з надміру нервів та печалі.

Ця грізна суміш як вогонь,

його ще греки запускали

На попіл кораблі стирали.

Не спопели отим вогнем

всі наші добрі щирі справи

і ту любов, що є між нами.