Сварка

 

Ти знов тарілки б'єш,

в шаленстві гніву чергового,

в твоїх очах безмежний гнів

ВІд океану світового.

Червоні жилки у білках

Бринять наповнені до краю,

І руки втомлено тремтять

З надміру нервів та печалі. 

Ця грізна суміш як вогонь,

Його ще греки запускали

На попіл кораблі стирали. 

Не спопели отим вогнем

Всі наші добрі щирі справи

І ту любов, що є між нами.