Реквієм

 

У чорному вона стоїть,

Любов свою оплакує.

Ні, не сльозами омива,

А поглядом заляканим.

В труні лежить її життя,

Безмежні мрії, сподівання,

Все те що крізь життя несла

І що чекала понад ранням.

Крізь всі роки, крізь місяці,

Той погляд світлих ясних віч

Їй снився він, коли в руці,

Були і день і світла ніч.

Тепер лиш плоть лежить в труні.

Душа пішла у ті світи,

Де їй закрили всі путі.