Вечірній час у ніч повільно сходить,
тепло весни занадто рано йде,
ще може ніч морозами надходить,
і білий іній все зелене вбʼє.
З-за хмари місяць стомлено зринає,
світіння кволе скроплює тебе.
У срібні хвилі тихо поринає
Моя душа і забуває все.
Який же дивний силует від Бога
надався носу, щОкам та очам?
Мабуть «Спасибі» скажу я батькам.
Як плід любові від єднання тіл,
разом з тобою народити нове
життя у світ цей дивний я би хтів.
Немає коментарів:
Дописати коментар