Не заболіло серце моє,
Воно завмерло лиш на мить,
Коли ти поглядом з – під вій
Порятувала із неволі.
Я був закопаним в тюрмі,
У казематах кості мої
Пройнялись вогкістю і болем,
Не вірячи самій весні.
Тепер ожив,постав із праху,
В минулі дні полишив спомин.
А серцем бродить дикий сумнів –
Можливо ти омани хмара?
А що як доля назначила
Тебе мені на вічну муку,
Тому так легко воскресила
Погаслу, сутінкову душу?
Того – таємного – не знаю,
та чую лиш буття нерівне.
я сумнів легко відкидаю,
і піддаюсь твоїм обіймам.
Немає коментарів:
Дописати коментар