У цій буденності незвичній
До тебе йду немов на свято,
Вуста несуть сувій подій,
А руки – радости багато.
Оце і ти; поза дверей
Всміхаєшся лукаво – хитро.
Не треба тисячі речей,
Лише усмішку, як в кокетки.
Та підожди безсило падать
У мої з ніжністю обійми.
А задивися до нестями
В чужі, привітні трохи вії.
І затонути в океані
Як субмарина атомічна…
Постій отак, сховайсь в халаті
Моя буденная незвичність.
Немає коментарів:
Дописати коментар