Я бачив пекло

Пам'яті Андрія Дзеси... Завдяки твоїй жертві, я можу жити...

Я бачив пекло, мамо,

холодне пекло,

коли вода раптово 

з небес понесла

потоки вод нещадних

і тонни сталі,

а в моїх друзів вмиті

життя забрали.

І кожна частка моя

 наскрізь промерзла

Втонула з булькотом

В болоті мерзлім.

Лише щурі ганяли

по купах плоті,

Тіла ж в багні лежали

і запах смерті

мене раптово сильно

пронизав болем

а потім я лежу

в смертельнім ложі.

А поруч друзі спали

у снах безмежних.

Лише тривожні зорі

і холод темний

прийшов повільно, тихо

у сон завмерлий,

що навіть сонце й небо

давно померкли,

і ми для цього світу

цілком померли.

Трепет

Блідоньке світло місяця уповні

Лягає тихо поміж твоїх кіс,

Мою любов ці обстріли тривожні

Складуть покірно біля твоїх ніг.

Тебе розбудять може десь під ранок

Гучні удари, детонації ракет,

І ми почнемо наш безмовний танок

ПомІж страхом і трепетом сердець.

Зупиним час на мить одну щасливу,

Вогнем любові з-під блакитних вій,

твоїй прекрасних, шовковистих мрій.

І хай несуть ракети смерть миттєву,

не мають сил дістатися до нас,

бо ми не тут, для нас спинився час.

Vurrìa (Жадаю)

У кімнаті темній та холодній

тут колись світило ніжне сонце

самотній я і страх мене долає

і точить по краплині серце моє.

Боюся, ця хвороба подолає

не стріну я Неаполя

не стріну я тебе.

Жадаю тільки на мить

Знов повернутись у мій Неополь

чути твій ніжний спів

і звуки мандоліни.

Жадаю тільки на мить

знов повернутись, моя любове

аби тебе обнять

щоби поцілувать.

Ця згуба!

мене не полишає

Ця згуба!

вбива в мені життя

Жадаю тільки на мить

хоч на годину у мій Неаполь,

жадаю, жадаю, жадаю,

та я розп'ятий...

Пабло Неруда. Сонет 17

Переклад, автор Пабло Неруда, збірка "100 сонетів про кохання".

Я не люблю тебе як троянду зі солі, або як топаз,

Чи стрілу із гвоздик, що несеться з вогнем.

Я кохаю тебе як леліють найбільший свій скарб,

В таїні заховавши його десь між тінню і днем.

Я кохаю тебе наче дивну рослину без цвіту,

Що таїть у собі світло вже не розпущених квітів,

Від любові твоєї пітьма пробігає по тілу

В ароматі густому, що рветься угору в повітрі. 

Я кохаю тебе, ні коли, ані як, ані звідки,

У любові прямій, що гордині не містить краплинки

Я люблю просто так, бо не вмію любити інакше. 

Аніж так, де немає мене, чи тебе, чи назавжди.

Ми близькі, наші руки сплелись в моїх грудях,

Ми близькі, в моїх снах ти заснула на віях.

Estate (Літо)

Пісня Бруно Мартіно (Bruno Martino)

О літо,

ти наче теплі ніжні поцілунки

 ти спогад про кохання, що минуло,

яке забути серце хоче так.

О літо,

Ти сонце, що віддало тепле світло

Вечірній захід тихо дарувало

тепер мене випалюєш до тла.

Та зима прийде знову

опадуть всі троянди у окрузі

І сніг покриє землю білим смузі

А серце знайде спокій хоч на мить.

О літо,

ти дало аромати ніжним квітам

і нас зачарувало цим коханням

мене ж від болю змусило вмирать.

Така тривога, такі слова...

Така болюча до нестями ця тривога,

твої вуста її вливали до душі.

Такі пекучі до нестерпности слова,

Тепер несу в своєму серці крізь роки.

І не спиняючись на тихих переходах,

долаю бурі та холоднії дощі,

а на шкарублих вже потрісканих долонях

несу відбиток від білявої щоки.

Яка ж це доля нести образ ясних днів!

Тепло від пальців та білявість рук,

Що як відбиток від давно минулих мук. 

Тепер у мене є лише одна дорога - 

Порожній шлях, кросішная пітьма,

і світлий образ, намальований зі шкла. 

Цикл "Метастази кохання"

Сьогодні ти сумна

Сьогодні ти сумна і напів сонна,

Прийшла на офіс до свого вікна,

Холодне крісло обійма волосся

Гаряча кава руки зігріва.

Отак потроху сили наростають,

Гаряча хвиля зрушує думки,

Оці проблеми ще не уявляють

Кого в борні одержали вони.

Завзяття твого вистачить на сотню,

Твоя робота - мов щасливий знак,

І Боже збав коли твою дорогу

Перейде той, хто не працює так.

Тебе щоранку мовчки розглядаю,

Топлюся тихо у твоїй красі,

І так наївно мов дитя кохаю.

І так шкода, що квітнеш не мені.

Холодна, волога осінь

Осінні дні, наповнені водою,

волога дише з кожного кутка,

холодний дощ повільною ходою

крокує сміло до мого вікна.

І зазирає у порожню хату,

Його стрічає лиш пітьма одна. 

Тепер стоять порожніми кімнати,

В яких колись сміялася краса.

Вони не будуть відчувати сонця,

зсіріла тінь впаде на чорний стіл,

і не здмухне зотлілий з часом пил.

Все що минуло і пішло у безвість

не повернеться до кінця віків,

і не пренЕсе всім важливу вість.

Сон в небутті

Я тихо спав, колисаний журбою,

Довкола ніч мов панна чарівна 

Мене сповила повіддю міцною

Здавалось більш надії вже нема.

І наче грім серед зимових днів

До мене промінь сонця надійшов

Його зустріти гідно я не смів

Надій відчути щастя не було.

Тепер же сум - єдина моя доля,

у ньому плачу і сміюся тихо,

Бо вже нема звідкіль чекати лиха,

воно в мені живе наповсякчасно,

не покидає навіть серед ночі,

коли здригаюся у невимовній тузі.

Мене нема

Сліди на скелі, сльози на піску,

І тільки хвилі піну розбивають.

Я ще постою, згодом вже піду

Хоча керунку певного не маю.

Осліплий човен у полярну ніч - 

оце моє тепер переживання

я би й хотів здолати тихий штиль

вітрила сильні віддати пориванням.

Але тепер немаю більше сили,

моя душа - розхристана і мертвА,

бо ти у сутінках розтанула німа.

І забрала у темряву з собою,

мою могутню й непохитну волю,

Тому й мене тепер уже нема...

Іній у сніговії

Туман сріблястий, іній мов кришталь

покрили землю саваном збілілим,

Чому ж тоді на серці в мене жаль

коли зима лягає наче килим?

А все довкола в сніговім полоні,

морози сильні, сніговії злі,

Краплина снігу тане на долоні

змиває спомини тривожні у мені.

Вдягаю шапку, і гарячу свиту,

горнути вкотре треба новий сніг

Руденький котик рветься на поріг...

Зникаю тихо, йду по круговерті білій,

Мої сліди зникають через п'ять хвилин,

і вже ніхто не зна, що в мене в серці іній...

Зимовий сад

Як покручі здіймається гілля,

Завмерлий сад зимою огортає

Колись гарячі, щирі почуття

Холодний сніг у пЕлени ховає.

Холодна ковдра, збілена до блиску

несеться притьмом до краю світів

і мертве віття піддається тиску

скажено - хижих зимняних вітрів.

У шибку бʼється снігова завія

Не видно навіть тьмяних ліхтарів

І рвучко сипле снігове колюччя.

В моїх старих покручених долонях

Гаряча кава довго ще холоне

Маленький протяг тихо свище в сінях.

Так раптово, так несподівано

НімОтні хвилі так раптового тепла

Омиють тіло серед ночі травневОї 

Вдихнути б коси і в тремтливії вуста

Укласти б спокій та думок палких сувої.

І потім сплестися у танці вогнянОму,

Спалити душу і до попелу серця,

Не шкодувати у майбутньому старому

Що так без присмаку пронеслося життя.

Лише солодкі та примарні мої мрії,

Такі нездІйсненні галактики плетінь,

Холодне сонце зігріває на подвірʼї.

Тривожний вітер так раптового тепла

Гойдає хмари і мого бажання хвилі,

Нажаль, печаль і лиш примарні мрії…

Пісня для тебе

Ця доля

наче тюрма,

що моє серце

трима в полоні

твоєї пітьми.

Не треба,

полону твого,

що душу обпалить

та серце зчорніле

залишить як тло.

Бо народився
в безмежній любові

від місяця-сонця

та зір опівночних

під бризки морів

Бажаю я

долі вітрів

літати вільним

в твоїм волоссі

мов спогад зі снів.

Frenesí (Шаленство)

Автор Альберто Домінгес

Лише тебе прошу на цій землі

Іди зі мною поруч по житті

Моя душа належить лиш тобі

І ти шалено в мені

Своє тепло даруй у погляді

Жагу палку віддай з медових вуст

Це так шалено жити і любить

Тебе шалено любить

У поцілунку, що віддав

Було благання й душа

Прошу, о прошу ти скажи

що відуваєш любов

Лише тебе прошу на цій землі

Іди зі мною поруч по житті

Моя душа належить лиш тобі

І ти шалено в мені

Геометрія Лобачевського

Ми наче ті прямі, що вічно паралельні,

Здавалося торкнися - і ось перетин наш.

Але таке можливе лише у тій вселенній

Де долі наші можуть зустрітися ще раз.

Яка ймовірність цього серед мільярдів мас?

У всесвіті, де темінь панує цілковито.

Чи можуть раптом двоє перетинатись так

Аби не розлучатись і бути разом вічно?

Ми будемо удвох такі перпендикулярні,

Коли настане час, отой чарівний час

котрий немав стіна, що розділяє нас

розіб'ється раптово на міліяди зір

і серед небуття, у світлі полум'янім

Ми будемо удвох, немаючи і тіл.

Присвята

У сни мої вернист, благаю,

слова свої на вуста постав,

я і досі коси твої кохаю

та тонкий, ледь помітний стан.

Не кидай мене на хвилях долі,

руку холодну на очі постав,

Я так хочу побути в полоні

голосу твого, що провеснем став,

Епітафія

На вічний спомин почуттів,

коли душа у стані смерти

Завмерле серце захотів

у щирий дар тобі принести.

Toda una vida (Все своє життя)

Автор: Освальдо Фаррес

Всі свої роки

Я би був з тобою

Що не важить ні форма

ані час, ні місце

Аби поруч ти.

Всі свої роки

Я би пестив ніжно 

Я стеріг би спокій

як життя зберігаю 

даруючи тобі.

І не мав би втоми

це тобі казати

це казати завжди.

Що в житті моєму

Ти шалена пристрість

Туга і любов.

Всі свої роки

Я би був з тобою

Що не важить ні форма

ані час, ні місце

Аби поруч ти.

Perfidia (Підступність)

Автор Альберто Домінгес

О ти, 

Хто вміє чути Господа

Спитай Його чи я припиняв

Обожнювати тебе?

І море,

То дзеркало в моїй душі

Оплакував щодня я при нім

підступну твою любов

Я шукав тебе усюди де б не був

і досі не знайшов.

І не треба поцілунків

коли їх не принесуть твої вуста.

А ти... Не знати ти куди пішла

і дивні пригоди знайшла

Далеко у далині