Amar y vivir (Кохати і жити)

Автор Консуела Веласкес

Чому не зна ніхто, що ти вже моя доля?

Чому мовчати маю, коли ти зливаєш душу із моєю?

Чи має значення, коли в сльозах побачать?

Коли мене спитають, я чесно їм скажу, що тебе кохаю.

Живемо тільки раз на Землі

і треба вміти кохати в житті.

Все так швидко минає, і нам залишає

трагічне минуле.

Не хочу шкодувати за всім,

що не збулося в моєму житті

Я хочу щастя пізнати

І бути з тобою до самої смерті.

Цикл "Весняні вірші"

У передчутті весни

І знову я стою.

Відкриті всюди вікна

Я весну проживу,

А дні пливуть так низько.

Готель ще трохи спить,

Надміру чути птаство,

І ти собі сопиш

Тобі вставати важко.

Я роблю гостру каву,

Доводжу до флетвайту,

лишаю біля тебе

і знов берусь за книжку.

Ти скоро повернешся

З морфеєвого світу.

Я встигну ще напитись

твоїм предиким цвітом.

І знову відновити

святі свої обіти -

Ти моя дивна казка,

За що мені це щастя?

Етюд

Моє натомлене лице,
Глибокі зморшки по обличчю.
Неначе все туман несе 
В потоці днів, усе так звично.

А я тобою й не хворію,

Немає сили темний страх

І навіть день прожити вмію,

Хоча приходиш ти у снах.

Ти все у сни мої приходиш,

З тобою все ще йду до сну,

Ти ніжно по щоці проводиш

І наче мить мій день минув...

Та поступово в круговерті

щоденних та буденних діл

я відриваюся від смерті,

я тихо мовлю: "Вже зумів..."

Я можу жити вже без тебе

Але чи хочу цього я?

Бо навіть сонце сходить в небі

Не вимовляючи слова.

Кохання під акомпанемент шахедів

Вже третю ніч тривоги і шахеди

Стріляють гучно аж земля дрижить. 

Мені ж безтямно хочеться до тебе

І хай зупиниться цей світ на мить.

Бо що вартує страх та небуття,

У тому часі як душа співає?

І хоч втрачає розум ще й життя

Це не зупинить серце, що кохає.

У трепеті чекаєш все відбою,

Слова молитви вимовляєш тихо

А я в думках щомиті із тобою. 

Вуста твої кружляють наді мною

Та я прорвуся з пекла вогняного

Прийду і мовчки словом заспокою.

Прогулянка берегом

За валом вал на берег набігає,

Шторми відходять, гасячи удари

Вечірнє сонце хмари пробиває

Неначе променем гримлять литаври.

В моєму кроці - спокій та затишшя 

Хоча природа збурена надмірно

Я просто йду кудись на роздоріжжя

В полоні пустки, тихо та повільно.

Сильна жінка

В твоїх очах видніється оскома,

Тверді вуста - у павутині зморшок,

і на плечах лежить страшна утома

Від всіх завдань, проблем та недомовок.

А ти згадай лишень прекрасний ранок,

Коли дощі крізь сонце невгамовно

Гатять краплини, і співтворять танок

і ти така щаслива безумовно.

Здійми до неба, що як світ незмінне,

спокійни погляд, щастиям оповитий,

і може зможеш пригадати літо

Яскраве сонце, і птахів співання,

безмежну тугу та щемке прощання,

тоді коли ти відреклась кохання...

Цикл Зимові вірші

Сумні сніги

Сумні сніги падуть на плечі

У сірий непривітний день.

Ти робиш всі буденні речі,

Ти робиш щОб був завтра день.

І праця та твоя нестримна

Як поєднання Інь та Янь,

Бо наполегливо і зримо

Ти жертвуєш своїм вогнем.

Вогнем із пристрасті й любови,

Вогнем нестримних буйних чар.

Бо ти кипиш як в час облоги

Кипить смоли бездонний чан.

Оте кипіння десь глибОко,

У безднах карстових грудей,

Маленьким вибухом зі сміхом

Лиш проривається з очей.

Забуття

І вкотре злегка усміхаються вуста,

Волосся в кіску зібране дбайливо,

Струнка постава ніжні шати одягла,

На віях промінь блискає грайливо.

Довколо тебе гучно музика тріпоче,

Пташина сіла і співає на плечі,

Мій ніжний погляд ловиш неохоче

І далі йдеш, радіючи весні. 

Отак лишаюся, знечулений красою,

В моїй уяві пронеслось пів життя

«От би тепер вернути що минуло».

Але життя не можна повернути

Минуле тільки в давніх спогадах живе,

Тому накраще - взяти і забути,

Чорна тінь

Тебе нема. У спогадах стрічаю

відлуння твоє ще живе в мені.

Я ще існую? Може помираю?

Чи то твоя холодна чорна тінь?

А ще буває ти у снах приходиш,

кладеш на очі саван своїх вій

і так із льодом, з кригою цілуєш,

що прокидаюсь наче неживий...

Отак роками тихо помираю,

ходячий труп на перехресті днів,

ну а чого я, власне, ще хотів?

Коли любов навмисно убивати,

і відмовлятись від твоїх обійм,

тоді лишається у тиші помирати.

Sabrá Dios (Знає Бог)

Автор: Álvaro Carrillo.

Знає Бог

Мене ти любиш

або дуриш.

Як мені дізнатись, 

І переконатись,

Що кохаєш ти лише мене.

Ні, не маю я твердих підстав,

мати сумнів у тобі,

і тужити тихо в журбі

але я відчуваю,

що ти не зі мною,

хоча поруч ти.

Знає Бог 

Людина все не може знати

Я помру від болю

якщо це кохання

Згине через помилку мою.

Мабуть божевільний,

щоб терпіти муку

навіть без причини,

але битись я буду 

поки не вирву із серця свого

підлу цю брехню.

Навіть сни не здатні

І навіть сни не здатні повернути

Торкання пальців до холодних вуст.

Я вже хотів тебе давно забути

Хотів? та бачиш - зовсім не забув.

І досі руки обпікають скроні,

Торкають вій та прохолодних щік.

Мене ти будеш у нічнім видінні

і сон тікає в темряві мов шпиг.

І навіть слів буває забагато,

коли у тиші голосно кричать

тривоги смисли. І звучать горлато

вуста бліді, котрі собі мовчать.

У ці хвилини спокою немає,

а відголосок стінами сповза,

гучна луна квартирою блукає

твого відлуння втомлено шука.

Un minuto de tu amor (Хвилина для кохання)

Автор Альваро Каррільо

Серце тільки є одне

в тобі кохає все

не маючи причин

Бо причина є одна

і серце лиш одне

його віддам тобі.

Скільки років та страждань

я мусів пронести

І ось тепер ти знов

ти погрожуєш мені

забрати назавжди

щастя своє і любов.

Єерце тільки є одне

яке тобі віддати може усе

ти тільки дай одну хвилину йому,

віддай любові всі ключі

Цю хвилину на любов

я знаю пісня ця

подарує мені

За хвилину на любов

роками терплю біль

все тобі віддаю.

Мелянхолія

І в безнадії втомлено чекають

і серед смерти пожирають час

і навіть долю втомлено шукають

коли надії майже вже нема.

І поміж днів, приправлених журбою,

і серед ночей, повних самоти,

минуле йде непевною ходою

будує стиха пам'яти мости.

Усі слова, не сказані раптово,

коли душа розхристана болить

Вони живуть невидимо зі мною

І тихо мучать неспокійні сни,

В які приходять тихою ходою

Немов прикраси серед самоти.

Розкажи мені

Розкажи мені про любов,

 и так вмієш змістовно мовчати

а як ще я маю дізнатись

що в тОбі спалюють кров?

Розкажи мені про бажання

що керують тобою у снах,

я би спав цілу ніг при ногах

і дивився б на тебе спорання.

Розкажи мені про боління

про те, що тривожить давно

я до болю притисну чоло

і зцілю твої хворі чування.

Розкажии мені про нещастя

І тоді я не зможу мовчати

Я тихенько візьмуся співати

Аби ти ще пізнала кохання.

Cuando sale la luna (Коли сходить місяць)

Нехай же вийде цей місяць

щоби вже сонце зайшло

Нехай же прийде ця нічка,

щоб пізнали ми любов.

Нехай же зорі засвітять

Сили дарують мені

Щоби я зміг розказати

Все найкраще лиш тобі.

Знаю, що в світі немає

кохання, яке даєш

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

Коли мене обіймаєш

Часом питаю себе

Чим доля так завинила

Що віддала всю тебе?

Своє життя, моя мила

Тільки тобі віддаю

Бо ти в дала в поцілунку

Те чого я так прошу.

Знаю, що в світі немає

кохання, яке даєш

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

Нехай же вийде цей місяць

Новорічний

Солодкий присмак на моїх вустах

Неначе спогад давній виринає, 

Коли біжу, спішу крізь літній парк,

А довкруги зело густе буяє.

Колись давно в той самий дивний час

Нектарний мед так щиро розпивали

І почуття так розпинало нас

Що цілий всесвіт в душах ми спізнали.

Це так давно минулося раптово

Що ця чергова втомлена зима

Прийшла і холод принесла у мову.

Тепер сніги метуть крізь мою долю,

І вже дванадцяту годинник відбива

І ти далеко, тебе давно нема…

 

Sabor a Mi (Відбиток мій)

Автор Alvaro Carrillo

Скільки часу ми віддали на любов

наші душі переплелися разом

ти частинка у мені,

ну а ти несеш в собі

відбиток мій.

Якщо викреслиш мене у своїм житті

я би зміг тебе обняти без вагань,

Я віддам життя тобі,
і без сумніву в тобі

відбиток мій.

Я не хочу бути паном

я ніщо, нема гордині у мені.

Моя доле, все для тебе

бо я бідний, ну а що ще можу дать?

Проминуть напевно тисячі років

Чи живе кохання десь у вічності?

але ти так само там, 

пронесеш в своїх вустах 

відбиток мій.

Прийшла весна

А вже прийшла весна,

пора кипіння крові.

Той час, коли в любові

Ми топимось без броні,

А листям вкриті крони.

Я ж буду пам’ятати,

що є таке “Кохати”,

і згадувати ваші

тендітні милі руки,

як пам’ятку розлуки…

Я все одно люблю

Та все одно я вас люблю

В моєму серці не пожежа,

о ні (я довіряю відчуттю).

Це стан, коли одежа

обпалює посохлу шкіру

як літнє сонце палить зливу,

І дощ паде немов на землю,

а та суха, бо все парує

від дивовижного тепла,

котре дає обпалена трава…

Ви хоч делекою від мене

Будете все моє життя,

та все одно, пишу вам вірші,

ви моя муза, неземна,

прекрасна пані моїх снів,

Я з вами в ночах не один.

І від надриву почуттів

я задихаюся, я хтів

сказати вам це особисто,

але лишилось тільки пИсьмо…

Весняний епілог

Зелене листя виринає

Із пуп'янків набряклих

Весна таки перемагає,

Весна - це час прекрасних.

І те що було поміж нами

Не піддається згадці.

Нові готові вже скрижалі,

буде нова загадка.

Та нова зАгадка любови

Торує шлях спочатку,

Буде захоплення, і радість,

буде і час для смутку.

Твій новий шлях - не мій політ,

Я повзати лишуся.

Буду писать собі вірші,

На тому й завершуся.