Прийшла весна

А вже прийшла весна,

пора кипіння крові.

Той час, коли в любові

Ми топимось без броні,

А листям вкриті крони.

Я ж буду пам’ятати,

що є таке “Кохати”,

і згадувати ваші

тендітні милі руки,

як пам’ятку розлуки…

Я все одно люблю

Та все одно я вас люблю

В моєму серці не пожежа,

о ні (я довіряю відчуттю).

Це стан, коли одежа

обпалює посохлу шкіру

як літнє сонце палить зливу,

І дощ паде немов на землю,

а та суха, бо все парує

від дивовижного тепла,

котре дає обпалена трава…

Ви хоч делекою від мене

Будете все моє життя,

та все одно, пишу вам вірші,

ви моя муза, неземна,

прекрасна пані моїх снів,

Я з вами в ночах не один.

І від надриву почуттів

я задихаюся, я хтів

сказати вам це особисто,

але лишилось тільки пИсьмо…

Весняний епілог

Зелене листя виринає

Із пуп'янків набряклих

Весна таки перемагає,

Весна - це час прекрасних.

І те що було поміж нами

Не піддається згадці.

Нові готові вже скрижалі,

буде нова загадка.

Та нова зАгадка любови

Торує шлях спочатку,

Буде захоплення, і радість,

буде і час для смутку.

Твій новий шлях - не мій політ,

Я повзати лишуся.

Буду писать собі вірші,

На тому й завершуся.

Холодна і далека зоря

Якою ж ви вже стали,

Моя страждена пані?

Тепер ви вся зі сталі,

Тепер ви наче грані,

алмазні гострі грані.

Ні суму, ні печалі,

Ні радості, ні злості.

Від вас я не чекаю,

бо ви неначе вмерли,

Для почуттів завмерли.

Я вас мабуть не знаю,

Тепер я відчуваю,

що ви далека зірка

холодна та гаряча,

І я вас не пізнАю.

Вже більше не відчую,

У вас порУхів серця,

Ви втратили безсмертя

до вічного кохання,

Лишилося єдине -

Лише фізично вмерти.

Ви така холодна...

Ви вже холодною до мене

зробились вчора на вечері.

Ми не будЕмо більше разом

топитися у дивних фразах.

Ми не підемо з вами в гори,

як це робили ще учора,

І не будемо разом спати,

любов тілами зашивати.

Ми сепаровані, в розлуці

І хоч обоє за столом,

та зранені є наші душі,

розрізані немов ножем.

І вже я хочу встати,

Піти по травах до кінця

Напився гіркоти до дна….

Parla piu piano (Говори до мене тихо)

Автор музики: Ніно Рота

Промов до мене, не почує нас ніхто

Для нас обох немов життя оця любов

Ніхто не зна, це таїна

І навіть небо, котре дивиться на нас.

З тобою ми будем разом

Моя любов, це назавжди

Промов до мене і ще ближче пригорнись

Я так відчути хочу погляд твій ясний

Ніхто не зна, це таїна

Таке кохання не побаче вже Земля.

Delirio (Марення)

Автор: César Portillo de la Luz

Якби я тобі міг сказати яка безмежна

в глибині мого серця любов давно цвіте.

Це шалене кохання обіймає душу мою

Ця пристрасть вбиває серце моє 

Ти завжди поруч зі мною у сумній печалі

Ти моя радість життя і лютий біль.

В тобі щастя і мрія мого бажання 

Якщо тебе поруч нема - я неживий. 

 

Це шире бажання бути з тобою

Люба, я щасливий,

Бо ти кохаєш мене.

Más fuerte que yo (Це сильніше за мене)

Як забути мені, випалити з груді

лютий біль, що дала твоя ніжна любов

Як дізнатись мені, що за жінка була

котра моє життя зруйнувала зовсім.

Я тобі не скажу, що за муку терплю

моя горда душа не дозволить жалітись

І хоч сльози бринять, не благатиму я

залишатись зі мною.

В часі твого смутку добре зрозумієш,

Що я був тобі давно призначеним чоловіком.

Якщо прийдеш ти любов знайти у мене

То залиш в моїх руках своє поранене серце.

 

Я прикушу губи, без питання мовчки

Я не хочу знати кому дарувала ці ночі.

Я сховаю ревність, котру розбудила

І прийму тебе такою, геть забувши докори

Бо любов ця до тебе вже сильніша за мене.

La última noche (Останньої ночі)

Автор: Bobby Collazo

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Я хочу вже забути, але ще не можу

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Хочу стерти в пам'яті своїй.

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Я ношу під серцем наче ваду свою

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Нині хочу стерти у житті

Чому лишила тієї ночі?

Чому лишила на самоті?

Мене лишила тієї ночі

В полоні зради та спогадів.

Не муч мене

Мене не знищуй своїм поцілунком,

не лий отрути в зморені вуста,

я вже напився солодкавим трунком,

і захлинувся у твоїх персах.

Любов у тебе - наче згубна сила,

приносить біль і радість водночас,

твої обійми мов осіння днина,

тепла не мають як дощу стіна.

Забути очі, синявою повні,

і серед сну бажаю повсякчас

аби в минуле перевести нас.

Та поки будь ранковою зорею,

веди крізь ніч до променів ясних,

які мій човен проведуть в шторми.

Холодність

Холодний дощ свою співає пісню,

По підвіконню стукає злегка,

І небо темне сірість непривітну

Кидає тінню в наші почуття.

Обоє мовчки снідаєм на кухні,

А потім мовчки йдемо хто-куди.

Вже не цікаві бесіди при свічці

Або розмови в передчутті весни.

То просто осінь, сповнена туману,

Так непомітно завітала в сни,

В яких любов сприймали як оману.

По цій дорозі вороття немає,

Чекати треба снігу та зими,

Бо в тиші слів любов не оживає.

Осінній час

Осінній час - пора увітіння листя,

яскраві шати вкрили деревця,

і жовтий дощ на голови ще ллється,

поривний вітер бігає зрання.

Надворі зимно, де-не-де вже іній,

ти серед жару втомлено ідеш,

і колрі неба надпрозорий, синій

у твому ж серці - полум'я гуде.

Вогнем кохання серце зайнялось,

а море слід - лишилось позаду

крокуєш мило, маючи насгану.

У слід тобі свій погляд подарую,

один лиш погляд - тор дарунок мій,

а що ще можу я віддать тобі?

Осіння полум'я

Горять асфальти полум'ям осіннім,

листочки жовті падають з гілок,

ще кілька днів і землю вразить іній,

трава одягне білосніжний шовк.

І того ранку вийдеш на дорогу,

повільно підеш в білому пальті.

Чи пригадаєш ти мо персону?

Чи залишив глибокий слід в тобі?

Я бо любив тебе неначе волю,

твої вуста ще досі на мені,

коли лежу в холодній вже землі.

А ти живи, ходи і веселись,

на білий іній радісно сварись,

а я на тебе з неба подивлюсь.

Безнадія

О, безнадіє, сповнена тривоги,

ти полонила серце і думки,

мені би крила і польоту волі,

мені би сміху, щастя й радости.

Ланцюг на шию, руки у кайдани

мені даруєш на усі віки,

але душа не хоче знати рани,

вона тріпоче мов досвітні сни.

Брагаю тихо, ледь вуста ворушу,

твоє імення клику у нестямі

аби ти стала порятунком тьм'яним.

Бліденьким світлом зірки на світанні

мене врятуєш у кромішній млі

з усього злого, що живе в мені.

Ще мить

Твоя усмішка - істинно жіночна,

неначе вітер теплий навесні.

Вона весняна, і така привітна

її стрічаю серед ночі в сні.

Твоя постава - мов билина стекпц,

здається мить - надломиться зовсІм.

Її обняти я щомиті прагну

і розчнтись в подиху твоїм.

Холодні руки хочеться зігріти,

віддати силу і своє тепло,

аби тоді вже немно не було.

То маю ще незгаслу безнадію,

котра жевріє мов маяк у тьмі.

Прошу світи, світи ще мить мені.

Ти моя згуба

Твоє тепло щоночі зустрічаю,

солодкий подих дмухає в лице,

коли весна цвітінням вже буяє,

і запах квітів заполОнив все.

Твої обійми наче водопади,

немов потік, що втому убива,

щодня чекаю на твою привабу,

і помираю як тебе нема.

Ти моя згуба, гіркота священна,

без тебе я втрачаю сенс буття,

тоді у домі - самотня пустота.

І знову ніч сердито наступає,

холодний місяцт втуплено мовчить.

Тебе вернути сили я не маю.

Сузірʼя гончих псів

Глибока ніч, яскраво світять зорі,

Тут у селі немає світла міст,

Тут вечори спокійні та прозорі.

Чумацький шлях мов дивовижний міст.

Розкинув руки по усьому небу,

І я дивлюся сповнений нудьги,

Мені до тебе як до сонця треба

Малій рослині з ранньої весни.

І темне небо мовчазне до болю,

Його так мило розглядали вдвох

І я тоді кохав немов на двох.

А нині зорі, тільки зорі милі,

Шукаю оком зірку з Гончих псів

Яку тобі подарувати хтів.

Я майже вас забув

Я майже вас забув ще вчора

І навіть сон вночі прийшов без вас,

А вже тепер горить моя дорога

Назустріч ви прямуєте сумна.

І те що я хотів так забувати,

Вернулось вмить у серце і думки,

Воно ще раз готове покохати

Коли торкнуся вашої руки.

Ви просто йдете, погляд не сховавши,

В очах ні щастя, ані майбуття,

У моїх в груднях бʼється дзвін життя.

 

Немає сили цьому опиратись

Бажаю з вами зупинити час 

А ще учора проклинав я вас.

Сьогодні ти сумна

Сьогодні ти сумна і напів сонна,

Прийшла на офіс до свого вікна,

Холодне крісло обійма волосся

Гаряча кава руки зігріва.

Отак потроху сили наростають,

Гаряча хвиля зрушує думки,

Оці проблеми ще не уявляють

Кого в борні одержали вони.

Завзяття твого вистачить на сотню,

Твоя робота - мов щасливий знак,

І Боже збав коли твою дорогу

Перейде той, хто не працює так.

Тебе щоранку мовчки розглядаю,

Топлюся тихо у твоїй красі,

І так наївно мов дитя кохаю.

І так шкода, що квітнеш не мені.

Тепло весняне

Твоє тепло щоночі зустрічаю,

солодкий подих дмухає в лице,

коли весна цвітінням вже буяє

і запах квітів заполонив все.

Твої обійми - наче водопади,

немов потік, що втому убива,

щодня чекаю на твою привабу

і помираю як тебе нема.

Ти моя згуба, гіркота священна,

без тебе я втрачаю сенс буття,

коли у домі - темна пустота.

І знову ніч сердито наступає,

холодний місяць втуплено мовчить

тебе ж вернути сили я не маю...