У твої очі задивлюся,
З очей блакиті зачерпну,
Рукою по щоці торкнуся,
Пʼянке волосся пригорну.
Візьму тонку холодну руку,
теплом від своїх рук зігрію,
ОдЯгну маску і перуку,
Тепер розважити посмію.
Зробити зможу все, коли
Яскравий сміх і щирий голос
Єлеєм виллєш на мій волос.
А це і є любов святая.
Вона мов зліпок із рослини
Росте без ясної причини.
Душа і тіло загорілись.
Вважали ми, що він пригас,
Та схоже все лиш затаїлось.
Як вправний злодій уночі,
Приходить тихо та без шуму,
Так цей огонь в твоїй душі,
Пробив дорогу в хмарі диму.
І перекинув моє серце
Розніс ущент, на попіл звів
Мої думки, розумні сенси,
Усе, що трепетно беріг.
І ось палаю вже цілком,
Без вийнятків, та без обмежень,
Я не зумів, і не зборов
Моїх границь із купи застережень
Бо може стане легше там, на серці.
Отак ходить, в собі вулкан ховати,
На це в нас двох ніяк немає тверді.
Ми наче бомби, сховані в конверті,
Один лиш дотик - і всьому кінець,
Надривом живемо на цій планеті,
Немов життю приходить вже вінець.
Чи можна ще імітувати краще?
Наскільки щирим буде наш «концерт»?
В часи війни і абсолюту фальші
Я утомився лицемірно красти
У тебе дні щасливої пори
І називати це незмірним щастям.
На твоє схилене, потовчене плече
Огорне смутком, плачем наверне
І ти здригнешся, ти згадаєш все
Давно минуле, що вже відійшло.
Твої слова раптово пригадаєш,
Як ти пішов, тривке шукати дно
А в результаті - спогади плекаєш.
І гуркіт битв, що були у душі,
Лунають досі в серці й голові,
А ти сидиш поміж своїх руїн
Ковтаєш ліки, гасиш ними гнів.
І без просвіту лічиш свої дні
В пекельних муках, наче у вогні.
Дивитись в даль, туди де йдуть піски,
І виглядати в блиску ваші ноги
Крізь призму хмарок сонця і жаги.
То певно є найбільша нагорода,
Коли нарешті бачу силует,
Ви їдете, така погожа й горда.
Якби умів - створив би портрет,
Богині пляжу, сонця та знемоги,
Палючу жінку, спалену вогнем,
І розмістив на вулицях у Львові
Нехай всі задрять, хай усіх пече,
Що їм не випала така нагода
Спостерігати, мріяти, і йти
До вас на зустріч, Боже, ця погода
Мене вже може з розуму звести.
Проклятий ворог суне звідусіль,
Я жду від тебе вісточки малої,
А довкруги - безплідна заметіль.
Одні сніги, і холод, і тривоги
А як у тебе новий рік прийшов?
Чи ти в теплі, не змерзли твої ноги?
Чи для вітання часу хтось знайшов?
Відправ мені, і швидко долетить,
Твоє привітне, і прекрасне слово
Все моє серце щиро зворушИть.
І ось мені не треба вже нічого.
Я прочитаю, сяду, випʼю кави,
Вдихну твій запах, задихнуся ним.
Я жду тебе, і вже поміж рядками
Мені спливає образ твій ясний.