Мені вже не вернутись

 У твої сни - мені не повернутись,

Твоє життя - закрите скрізь для мене,

А я так хочу хоч на мить зустрітись,

Та обійняти, утопитись в небі

Твоїх очей блакитних та принадних,

Котрі освячують довкола себе,

Усіх людей хоч трохи ще придатних 

Твврити те, що ми добром зовемо.

І твоє серце сповнене любові

Тепер мені у сні лише стрічати

А може ще я змучився чекати,

Коли ти звернеш погляд свій раптово

На моє все нужденне існування

І тихим усміхом зметеш  страждання. 

І це мине

 І це пройде колись напевно,

Майбутнє вносить свої правки. 

Але тепер ми знаєм чітко - 

Оце шаленство - не даремно 

мине і втопиться забуте.

Воно залишить дику спрагу,

Щодня вертатися і знати,

Що можна і ось так кохати

Забувши про ліміти долі, 

Про всі теперішні проблеми,

Ловити серцем насолоди

Начхавши на усі вимоги. 

Згадай же дівчино

Згадай же дівчино ті ночі чудові,

коли зустрічалися ми.

І я милувався твоїми очима,

А ти задивлялися в мої.

І весни співали, і літа гуділи

І води піднялись у вись. 

Майбутнє творити ми дуже хотіли,

Скінчити разом свої дні.

Та літо минуло, із осені стало

Заносити холод в душі.

Любов ти мою у вогні зруйнувала 

І зникла у темній імлі.

І от я осінній сиджу тумані

Не ім та все плачу собі,

Ховаю свої почуття невеселі

А ти все приходиш у сни.

Іди собі світом, від не далеко

Та іншим світи уночі,

А я бездоладний неначе лелека

Полину в далекі краї.

І тих дальніх краях мабуть я загину
Пропаду навіки вічні,
І в темну безодню заберу з собою 
Усі наші сонячні дні.

Рахуючи рубці

 Вночі приходила до мене,

Дивилась карими очима,

Ти погляд свій не відводила,

А десь над ранок - відлетіла.

І я дивився в ясні очі.

У памʼяті - лише вони. 

Згадати прізвище вдалося,

І вигляд повних вуст твоїх.

А потім поступово все

Почало згадуватись швидко,

І наше літо неземне, 

І поцілунки блискавичні,

І дивна подорож у гори,

І теплота у літні дні

І наше спільне тихе горе,

Коли відʼїхала в далі…

Ці дивні спогади не дали

Заснути скоро, цілу ніч

Лише на серці рахували

Рубці, рубці сердечних втіх.

Весняні зайчики

 Чи знаєш ти, що йде весна,

Дарує сонечка вогнисті?

Тривожний зайчик ожива

в очах блакитно - променистих.  

Ти повертаєш до життя,

щодня пускаєш ніжні квітки

неначе сливка молода,

вкриваєшся роженим цвітом.

І з кожним днем весни рясної,

коли то блискавка, то грім,
ти розростаєшся красою,
в тобі росте потужний спів.

В тобі природа виграває,

Готує суміш почуттів.

Життя майбутнє визріває,

Готує ґрунт майбутніх днів.

Немає сил протистояти

Природі щирій, зову тіл. 

Отак кохання дозріває

Готує прИхід дітваків

Весняний неспокій

 Ти юний спогад весняний,

Тебе я ждав, тебе плекав,

а ти прийшла як білий дим

Із тих країв де не чекав. 

Я просто жив, паливши дні,

Щоденно звично існував,

Надвечір зʼївши цигарки,

У ліжко йшов і просто спав. 

І раптом ти як грім небес

Зійшла весняною грозою,

І змила залишки покою.

І той колишній спокій мій

Лишив на смітнику надій,

пірнувши у неспокій твій. 

Вишневий дощ

 А знаєш що? Я трохи ще кохаю.

І хоч давно промчалися роки,

Троянди цвіт і свіжий запах чаю

Завжди мене у спогади вели.

Весняний день пригадую раптово,

Вишневий цвіт, що падає на нас, 

Торкання вуст, солодко малиново

пʼянить дурманом, і втрачаємо час…

Не памʼятаю скільки ми стояли.  

Вишневий дощ вінчав палку любов,

А спогад цей в у безвісті пішов.

Я все одно ще трохи та кохаю,

І хоч десятків збіглося років

Вишневий дощ назавжди памʼятаю…