Ти мило вчора вИмкнулась,
Лягла на пОдушку - й нема,
А зранку спробуй добудись
Вже діти кличуть «Ма-ма-ммаа!»
А мама спить, її нема,
Вона провалена у сон.
Дзвенить на рОзрив телефон,
І я сиджу, милуюсь знов
Твоїм притоптаним волоссям,
забитим в подушку м'яку,
Склепінням твоїх вій тендітних
розчесаних природою.
І хочеться тебе збудити
та не наважуюся ще
твій сон тендітний розвалити.
Послання апостола Павла до Римлян, розділ 7, вірш 3
"Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка - чоловікові.".
Я серце твоє візьму в руки,
Ти лиш не бійся, не розбʼю.
Візьму різці тонкої групи,
На ньому імʼя вирізблю.
Гравюра імени мойого,
Покрита кров'ю та слізьми,
Різцями глибоко наколю,
і залишуся назавжди.
Твоїх поранень я не зраджу,
Я буду зцілювати їх.
Тобі вручаю я повагу
І повну пригощу надій.
І з іменами на серцях,
Ми помандруємо у вічність
Наш спільний рай причепурити.
"Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне".
Це я тебе обрала,
Поміж мільйонів інших,
Тобою веснувала
І зимувала спішно.
Ти проростав глибоким
Корінням в мою душу,
ВрізАвся мов неспокій
У муки, мрії, думи.
Я тамувала спрагу
У сурогатах долі,
Топила цю зневагу
У чарці алкоголю.
Я майже все забула,
Життя плило по колу.
Мов блискавка мигнула -
І ти зʼявився знову
Тепер ти мій навіки!
Різьбяр мойого серця.
Огранений сльозами
І подихом безсмертя.
Ти увірвалася у сни
Мов королева до палати,
І повновладною рукою
Віддала всі свої накази.
Я маю слухати й коритись,
Із насолодою служити.
Знімати одяг твій величний
Бездумно всю тебе любити.
Давно такого не булО
Я думав вже, мабуть, не буде
Твоя душа, твоє чоло
Мене притисли в сАмі груди.
Цей сон тече немов ручаї
Хай не закінчиться ніколи
Подумав я, і… я кін-ча-ююю…
Удвох - ми цілу вічність,
У ліжку - пʼять хвилин.
Торкаємось щоб ніжність
Підняти із глибин.
Рука моя на твоїй,
Волосся - по лиці,
Ми лежимо і чуєм
Як час іде в роки.
Блаженства від любови
Даруємо собі,
А потім знову море
Тілесної втІхи
Зимовий ніжний ранок,
Пів темрява в очах
І ніжний цілунок
Розтанув на вустах.
А знаєш що? Коли скидаю
Твої панчохи і труси,
Я найповніше відчуваю
Якого запаху є ти.
Він терпкого пʼяний, феромонний
Звабляє, манить, і гірчить.
У ньому - вся данина моді,
І мить нестямності бринить.
Я поцілую запах тіла
Тебе роздЯгну, оголю,
І зроблю так як ти хотіла
Щоб досягнути піку мук.
А вже опісля, пік оргазму
Пройде як хмарка по сонцЯх.
І ми почнемо все спочатку.
Минула ніч, прекрасна ніч кохання.
Настав той ранок, що бринить вогнем.
Я сподіваюсь - ніч ця не остання
І десь надвечір знову ми почнем.
Палати щиро, вірно і без фальші,
Хапати тіло вогнищем від губ
І планувати досліди подальші,
щоб поцілунком піків досягнуть.
І вже опісля поруч посидіти,
Опертись тілом на твоє плече,
Сльозами щастя тіло все залити
Зцілити рани, там де все пече.
І вкотре ранок спільно зустрічати,
Забути світ і всі його проблеми,
щоб всесвіт спільний разом будувати.