І вкотре я дивлюсь

І вкотре я дивлюсь на твої руки,

тонкі фаланги пальців осяйних.

До своїх ран їх прикладу в розпуці.

Вони життя відновлюють, без них

мої вуста зімкнуться вже навіки.

Без їх тепла - я точно пропаду.

Вони палають наче білі свічки,

і шкіру спопеляють без вогню.

О я прошу! Прошу не забирай,

твого торкання від сліпих очей,

в моїх гріхах - ти найцінніший рай,

якого прагнув крізь мої літа.

І вкотре я дивлюсь на твої руки,

Їх поцілую у тяжкій розлуці...

Ти - від Бога

В тобі усе написано від Бога,

твоя краса - від ангелів зійшла.

Я проти тебе - тільки тінь убога,

невдалий жарт, уламок від творця.

В тобі життя пульсує невгамовно,

твої слова - мельодія небес,

і я вдихаю чисто й безумовно,

безмежний подих ідеальних сфер.

Чи я достойний цього ідеалу?

Чи можу я торкнутися хоч раз

п'янкого тіла та лиця овалу?

Як очевидно відповідь проста!

Її століттями давали вже не раз,

Та в моїм серці - ти жива свята.

Я й досі…

Я досі вас у погляді зову,

дивлюсь на небо, хмарами сповите.

І досі ще існую, ще живу,

Хоча життя із певністю розбите.

Ці спогади - то моє існування,

вони тримають душу на плаву.

Всі наші співпереживання

дають наснаги бути наяву.

І хай весна цвіте довкола,

я майже зсох, мій корінь неживий,

А ваш розмай - промовистий такий.

І парк мовчить, відлунує птахами,

цвіріння літо скоро принесе,

і тихий біль в душі моїй помре.

Назустріч веснам

Ти йди назустріч веснам,

Не стишуй ще ходи,

Хоч десь за горизонтом

ЗарОсли всі стежки.

Стежки, якими вчора

ходили ми удвох,

і не булО в нас горя,

не було злих думок,

Ми були наче хвиля

прозора та швидка,

І неймовірна сила

обох у даль несла.

Тепер весняна сила

Тебе у даль взяла,

І ти піти повинна,

Мене у ній нема.

І я піду повільно

У зелень весняну,

А ти в бажанні сильно

Зустрінь любов святу.

О моя богине

Я часто уявляв, моя богине,

що ти приходиш з ніжністю у сни,

я так хотів аби була щаслива

твоя душа у сутінках весни.

Не в моїх силах щастя дарувати

твоєму серцю, спраглому тепла.

Я можу сум та радість поєднати,

принести у долонях трохи зла.

І зараз я сиджу навпроти тебе,

зірки горять в божественних очах,

і я всміхаюся до тебе просто так.

Ми п'Ємо каву, гіркота страшна,

Але це смак од нашої любови,

Вона терпка, любовна гіркота.

І ця війна

І ця війна, 

І ці тіла в могилі,

І замордовані невинні…

Завжди будуть зі мною увісні

Немов ті перші дні свідомої весни,

Коли я вперше дух відчув у плоті

Я хочу у весну, де море синє

І хмари наче промені ясні

Де моя лють розтане мов крижина…

І у вогні блакитному втонуть,

І не згадати фото із Ізюму

Я хочу хоч на мить забутися од жаху

Від демонів у плоті на землі

Від зла темнішого за темну душу

Прислужника німого сатани. 

18.09.2022

Ти проростаєш в мені незримо

В мені ти проростаєш немов весняний мак,

Пускаєш сильний корінь, гілля угору преш,

Зерно дрібне кидаєш на мій тривожний шлях

і силою значною життя приводиш в треш.

І в серце поселяєш мій непоборний страх,

бо я то добре знаю який кінець прийде,

він буде неймовірним немов страшнющий жах

і ми будем не в ислі спинити це уже.

І що мені робити? Зусилля всі мої

Беззахисно розбиті об весняні вітри,

котрі приносиш сміло у серце та кістки.

І я здаюся тихо, капітулюю тут,

І з мене проростає червоний маку цвіт,

Аби померле серце в тобі врожило світ.