Без тебе…

Без тебе смерть мене поглине люто,

без тебе тінь впаде, зімкне вуста.

Моє життя припиниться і тихо

заплаче скрипка на мінорнім ля.

Без тебе я немов порожній посуд,

без тебе тіло тільки збір клітин.

І хай гримить довкола грізний осуд,

в тобі одній - набір найкращих вин.

В тобі одній - пʼянкі пахучі трави,

всі найдивніші запахи весни,

і найдорожчі квіти від зими.

Без тебе світ - ярмо і стрАшна мука,

без тебе я напевно пропаду,

і смерть мне поведе попід руку

Вечірній час

Вечірній час у ніч повільно сходить,

тепло весни занадто рано йде,

ще може ніч морозами надходить,

і білий іній все зелене вбʼє.

З-за хмари місяць стомлено зринає,

світіння кволе скроплює тебе.

У срібні хвилі тихо поринає

Моя душа і забуває все.

Який же дивний силует від Бога

надався носу, щОкам та очам?

Мабуть «Спасибі» скажу я батькам.

Як плід любові від єднання тіл,

 разом з тобою народити нове

життя у світ цей дивний я би хтів. 

Цикл "Морські вірші"

 Море нічнеє

Наснилося вночі тривожне море,

І хвилі бурею покраяли пітьму.

А потім вийшли опівнічні зорі,

Прогнали геть ту хмарну чорноту.

В нічному небі зорі так яскраво,

Сіяли наче бурі й не було,

І та краса така була щаслива

Що я збудився від ясного дива.

Я подивився на твоє обличчя,

Щока твоя немов пухкий пампух,

І бачу місяць трохи вже ущух.

Рука твоя холодна як крижина,

Її накрию, ніжно обійму

В нічнеє море я не відпущу. 

Цикл "Любов зростає"

Не можу

Не можу дня прожити я

без твоїх очЕй і вогня.

Як наркотична ця потреба

поволі пожирає нерви.

Я все не сплю, лише дрімаю,

в тривожнім стані живучи.

Потроху просто існування

Стає призначенням моїм.

Ніяка радість вже немила,

одна депресія страшна.

І вже боротися несила

безодня чорна затяга…

І цього ранку я вдивляюсь

у чисту синяву очей.

І, чуєш, знову задихаюсь,

немов не маю я легень.

Весняна колискова

Коли весна ступає непомітно,

І час для сну сиреною гуде,

Тоді лягай, тебе стріча привітно,

Мʼяка подушка, і тепло грудей.

Вмостися добре, ковдрою накрийся,

Бо ще студено, холодом несе,

Закрий вуста, і віями зігрійся,

Найкращий спогад уяви і все.

Тоді ти зможеш лагідно заснути,

Душа твоя наповниться вогнем,

Якому завтра гори підвернути

Наснаги стане зовсім без проблем.

А поки спиш - то ціпʼятко жовтаве,

Пройде по пасмах, кучері змахне,

І поки сонце кволо рано встане,

Лахмате диво новий день почне. 

Музика в душі

О дивна музико прозорих сфер,

Звучиш в мені роками ти нечутно,

Я думав що давно мій дух помер,

А ти звучиш, хоча оглухло вухо.

І на клавірі звуки та даєш,

І кожна нота бʼє у саме серце,

 То темп повільний, то кудись біжиш,

Та неодмінно в граєш та звучиш.

Де джерело ховається твоє?

Те той потік тривоги та розпуки,

Я би хотів у нім сховати руки

і не почути голосу сумління.

А під акорд останній негучний

Закрити очі, розчинитись в нім.

 

Цикл "Пристрасть"

 Буревій

В моєму серці - буревії,

У грудях гучно гупотить,

Коли дивлюся в твої вії,

Коли торкаюся руки.

Той доторк пальців похололих,

Пече сильніше ніж вогонь,

А погляд із очей солоних

На попіл зводить мою плоть.

Ти вся пречиста і преніжна,

Твої вуста - як пелюстки,

У тобі промінь світить стигло,

І весняні біжать струмки.

Я прокидаюся раптово,

Холодний піт злива чоло.

Це тільки спогад, більш нічого,

Про те, що так давно було.