Ти така як Афродіта

Дивлюсь на тебе, ніжну та відверту,

Ти зараз гола, Афродіта снів,

І твою шкіру доблиску натерту

Я уявляв, я знав її всі дні.

Я знаю запах від твоєї шкіри,

Твоє волосся пахне мигдалем,

І кожне частка у твоєму тілі

Мене проймає лагідним вогнем.

У ці моменти хочеться обняти,

Тебе маленьку дівчинку палку,

І твої груди ніжно цілувати,

І дарувати всю лобов свою.

Я люблю ноги твої обіймати,

Вони такі неначе з мармуру,

Вони достойні поцілунки мати

Вони вершина ісьооо людського.

Люблю я руки, твої дві тростини,

До них щокою ніжно доторкнусь,

Без них не можу в прожити днини,

Без них напевно завтра задихнусь.

І живота люблю я пригортати,

Буває вухом ляжу і лежу,

І наче я дитина хочу мати

Тебе у собі, лиш тебе одну.

І твої губи - пелюстки троянди,

Такі гарячі, аж горять теплом. 

Тебе запишу у свої легенди,

І розчинюся в тобі перед сном.

Не...

Не повертай своїх слізних очей,

Не покидай надії у тривозі,

я не прийду у темряві ночей,

не обітру замерзлі в кризі нозі.

І до зажури сміло не вертай,
не культивуй депресії у снах,
живи життя, живи і не страждай,

цінуй усмішку та своїх вустах.

І як весна панує вже довкола

вдихай надворі свіже та п'янке,

і хоч дощі, триває ще негода,

вона повітря створює густе.

Покинь журбу, не відривай всміхання

Од свого серця, і свого чола,

Покинь весну, прийди в своє кохання,

Воно живе, воно в тебе чека.

Воно в тобі живе незримо, чисто,

Закрило серце, всюди зацвіло,

І ця весна немов живе намисто

Тебе в майбутнє живо понесло.

І я буду з тобою наче янгол,

Десь на плечі шептатиму тобі

Не треба сліз, я тільки мертвий символ,

Що десь загинув на своїй війні.

Розпука

Твої вуста натруджено ридають,

І очі повні сліз налилися печаллю,

Ти вже не спиш, його тепер немає,

він десь далеко горизонт тримає.

І всі надії, сповнені розпуки,

і всі слова, несказані в розлуці,

тепер ти тихо, тихо шепочи
і може ще донесуться вони.

Їх понесуть весняне птаховиння,

туди на схід, де смерть і баговиння.

І може він у розпачі війни

тебе почує, зможе відійти

від краю смерти, де неіснування

жере серця і душі спозарання.

Тобі

Коли ти думаєш, що все,

Що твоя доля геть розбита,

що ти надломлена й розмита

і вже настав тобі кінець,

то просто знай - ти не єдина,

що точно є ота людина,

котра тобі і дорога

і що коли болить нога

вона тобі поставить бинт

і не введе у лабіринт

в якому розпач і злОба

тебе зведуть по манівцях.

Ти не єдина, не сама,

і хай ти з іншим відчуттям,

це все не має значень,

Ти не одна - цього достатньо

Твій погляд

Кидаєш погляд на прощання,

Він завжди інший, він гучний,

Як дзвін великий Великодній,

Як грім весняний грозовий.

У ньому стільки теплотіння,

Крутої пристрасті душі,

Що хочеться обнять творіння 

котре Господь створив в тобі.

Твій погляд чистий, голубинний,

Він завжди лагідний, ясний,

Коли ж приходить розставання

Він світить докором сумним.

І одночасно пристрасним таким,

Що аж увтопитися не шкода,

Щоб народитись молодим

З твого притишеного лона.

О ти дивись, і не хвилину!

Дивися день і ще годину,

Дивися із коханням щирим

У мою присивілу днину,

Я твоїм поглядом не згину, 

Він грізний зараз і мʼякий

Він наче грім весняно - грізний,

Він мій Воскреслий гучний дзвін.

Грішний янгол

О як же хочеться відчути

Солодкий присмак твоїх вуст

Зігріти натруджЕні руки 

У пелюстках холодних рук.

Тих рук котрі не спопеляють,

Не забирають в небуття

Тих пальців котрі ледь торкають

І повертається життя,

Тих ніжних доторків чарівних,

Які давно у снах зустрів

І ти у них немов царівна 

Ти узурпатор всіх світів,

Моїх планет, моїх галактик,

Ясних квазарів голосних,

Мої слова - то тільки клаптик

На твоїх всесвітах гучних.

І вже нема на тому ради,

Мені немає вороття

В тобі немає тіні правди,

Вона пішла у небуття. 

І ти неначе грішний янгол

Несеш мені вогонь життя.

Прийди до мене

Прийди до мене сонечком весняним,

Постав холодну руку на лице,

Я обійму тебе таку ласкаву

І не відпущу стомлене плече.

Своє обличчя загорну у коси,

А поцілунком прожену тривоги.

І хоч надворі досі ще морозно,

Тобі до жару зацілую ноги.

І занімію, обійнявши стопи,

Тепло від тіла заберу собі.

Усі вірші і всі музичні ноти

У тишині урочисто дам тобі.

Твої спокійні і великі сльози

Утру цілунком, сповненим вогнем. 

Те люблю, тепер і ти в знемозі

Бо не відпущу вже тебе ніде. 

Будем разом в риданнях святкувати

І оголивши втомлені серця

Увійдемо в храм любові та завзяття

Довершить всі відкладені діла 

Що ми відклали на десятиліття,

В угоду всіх довколишніх людей. 

Тепер ми вдвох і хай падуть столиці

Ми не підем з кохання вже ніде.