Нічне марево

Моє плече ти знов стискаєш міцно,

Твоє волосся всюди розляглося,

І цей тягар для мене непомітно

Зігрів темлом, що тихо розлилося,

У все моє щоденне існування, 

у кожне подих і у кожен рух.

Ми щось одне, єдине поривання,
що видає весь симфонічний звук.

І як тепер мені без тебе жити?

Як не забути подих твоїх рук,

котрий давно щоночі вперто сниться?

І сон подібний я не відганяю,

Його щоночі з трепетом чекаю,
щоби забутись у тисячах розлук...