Світ зчорнів

Вночі здається світ зчорнів

І покотився до безодні,

Холодної, кромішньої.

Тріщасть і гнуться кости…

В тривожні дні, сліпесті ночі,

Дрижливий сон у склепі віч,

Перекидає з боку в бік

Частини стомленої плоті…

Будильник люто дзеленчить,

і піднімає із постели

На нові повиги (щоб жить).

І знову – день,

А потім – ніч.

У темінь чорну ллється світло,

А ти зрадливе дике тіло

Біжиш у поспіху за ним,

У забутті ховаєш страхи,

У насолоді – глупий біль.

Лише немає в тім розради,

Воно бо зветься – чисти гріх…