Така болюча до нестями ця тривога,
твої вуста її вливали до душі.
Такі пекучі до нестерпности слова,
Тепер несу в своєму серці крізь роки.
І не спиняючись на тихих переходах,
долаю бурі та холоднії дощі,
а на шкарублих вже потрісканих долонях
несу відбиток від білявої щоки.
Яка ж це доля нести образ ясних днів!
Тепло від пальців та білявість рук,
Що як відбиток від давно минулих мук.
Тепер у мене є лише одна дорога -
Порожній шлях, кросішная пітьма,
і світлий образ, намальований зі шкла.
Немає коментарів:
Дописати коментар