Демон з плоті й крові
Не вір мені бо я брехати вмію,
мене отак навчило вже життя
Пройде ще мить і я тебе покину.
піду надранок у своїх ділах.
Не жди мене бо більше я не прийду
Ця легковажність - ось моє імʼя.
Тож заховай не сповнену надію
І народи собі моє дитя.
Воно як спомин на світанку в морі
буде клеймом на твойому життю.
Будеш вдивлятись і в його обличчі
Знайдеш лиш біль і самоту гірку.
Не Купідон з тобою спочиває
і цю любов, що репає вуста,
Приніс тобі та дихать заважає
предвічний демон - справжній сатана.
Ти така…
І вишиванка, що охопить груди
І декольте широке та напружне
Червоні півні що тримають руки
І гордий усміх наче грім з небеснийю
Ти патетична, майже монументна
Тебе твій батько висік зі скали
і люба мама серце в груди вклала
і ти ожила із теплом в душі.
Спостерігати як ти розквітаєш,
коли мені вдивляєшся до віч,
то певно щастя більшого немає,
Бо ти кохаєш палко в літню ніч.
І вишиванку твою я тривожно
горну до себе, і цілую так
немов вона - багатство недосяжне,
хоча несе лише твій аромат.
Але твій запах - наймиліший в світі,
і я вдихаю твій квітковий смак
неначе смерть прийшла в моїм розквіті
і вже назавтра я відчую ад.
Мене у сні ти обіймала
Мене у сні ти обіймала
Вустами до плеча припала
І серед ночі враз здалося
Що я втоплюсь в твоїм волоссі.
Та раннє сонце.піднялося
І на землі де тепла осінь
Вогнем спалила навіть кущик
Яскраве сяйво зайнялося.
В моєму щастю у безмежжі
Не було страху ані смерти
Твоя рука вела без злости
У дивний світ. Та це здалося
Було це маревом між ночі
І вже коли настанув ранок
Лишилася глибока рана
Од слів байдужих та зневаги.
І я бреду у падолисті
Тримаючи горнятко кави,
Ти лиш смієшся з мого смутку,
Ногою топчеш вірш у згортку,
І в той момент ти розтоптала
Гаряче серце між кленАми.
Мелянхолія
І в безнадії втомлено чекають
і серед смерти пожирають час
і навіть долю втомлено шукають
коли надії майже вже нема.
І поміж днів, приправлених журбою,
і серед ночей, повних самоти,
минуле йде непевною ходою
будує стиха пам'яти мости.
Усі слова, не сказані раптово,
коли душа розхристана болить
Вони живуть невидимо зі мною
І тихо мучать неспокійні сни,
В які приходять тихою ходою
Немов прикраси серед самоти.
Сильна жінка
В твоїх очах видніється оскома,
Тверді вуста - у павутині зморшок,
і на плечах лежить страшна утома
Від всіх завдань, проблем та недомовок.
А ти згадай лишень прекрасний ранок,
Коли дощі крізь сонце невгамовно
Гатять краплини, і співтворять танок
і ти така щаслива безумовно.
Здійми до неба, що як світ незмінне,
спокійни погляд, щастиям оповитий,
і може зможеш пригадати літо
Яскраве сонце, і птахів співання,
безмежну тугу та щемке прощання,
тоді коли ти відреклась кохання...
Прогулянка берегом
За валом вал на берег набігає,Шторми відходять, гасячи удари
Вечірнє сонце хмари пробиває
Неначе променем гримлять литаври.
В моєму кроці - спокій та затишшя
Хоча природа збурена надмірно
Я просто йду кудись на роздоріжжя
В полоні пустки, тихо та повільно.
Кохання під акомпанемент шахедів
Вже третю ніч тривоги і шахеди
Стріляють гучно аж земля дрижить.
Мені ж безтямно хочеться до тебе
І хай зупиниться цей світ на мить.
Бо що вартує страх та небуття,
У тому часі як душа співає?
І хоч втрачає розум ще й життя
Це не зупинить серце, що кохає.
У трепеті чекаєш все відбою,
Слова молитви вимовляєш тихо
А я в думках щомиті із тобою.
Вуста твої кружляють наді мною
Та я прорвуся з пекла вогняного
Прийду і мовчки словом заспокою.
Етюд
Моє натомлене лице,
Глибокі зморшки по обличчю.
Неначе все туман несе
В потоці днів, усе так звично.
А я тобою й не хворію,
Немає сили темний страх
І навіть день прожити вмію,
Хоча приходиш ти у снах.
Ти все у сни мої приходиш,
З тобою все ще йду до сну,
Ти ніжно по щоці проводиш
І наче мить мій день минув...
Та поступово в круговерті
щоденних та буденних діл
я відриваюся від смерті,
я тихо мовлю: "Вже зумів..."
Я можу жити вже без тебе
Але чи хочу цього я?
Бо навіть сонце сходить в небі
Не вимовляючи слова.
Пісня для тебе
Ця доля
наче тюрма,
що моє серце
трима в полоні
твоєї пітьми.
Не треба,
полону твого,
що душу обпалить
та серце зчорніле
залишить як тло.
Бо народився
в безмежній любові
від місяця-сонця
та зір опівночних
під бризки морів
Бажаю я
долі вітрів
літати вільним
в твоїм волоссі
мов спогад зі снів.
Так раптово, так несподівано
НімОтні хвилі так раптового тепла
Омиють тіло серед ночі травневОї
Вдихнути б коси і в тремтливії вуста
Укласти б спокій та думок палких сувої.
І потім сплестися у танці вогнянОму,
Спалити душу і до попелу серця,
Не шкодувати у майбутньому старому
Що так без присмаку пронеслося життя.
Лише солодкі та примарні мої мрії,
Такі нездІйсненні галактики плетінь,
Холодне сонце зігріває на подвірʼї.
Тривожний вітер так раптового тепла
Гойдає хмари і мого бажання хвилі,
Нажаль, печаль і лиш примарні мрії…
Зимовий сад
Як покручі здіймається гілля,
Завмерлий сад зимою огортає
Колись гарячі, щирі почуття
Холодний сніг у пЕлени ховає.
Холодна ковдра, збілена до блиску
несеться притьмом до краю світів
і мертве віття піддається тиску
скажено - хижих зимняних вітрів.
У шибку бʼється снігова завія
Не видно навіть тьмяних ліхтарів
І рвучко сипле снігове колюччя.
В моїх старих покручених долонях
Гаряча кава довго ще холоне
Маленький протяг тихо свище в сінях.
Іній у сніговії
Туман сріблястий, іній мов кришталь
покрили землю саваном збілілим,
Чому ж тоді на серці в мене жаль
коли зима лягає наче килим?
А все довкола в сніговім полоні,
морози сильні, сніговії злі,
Краплина снігу тане на долоні
змиває спомини тривожні у мені.
Вдягаю шапку, і гарячу свиту,
горнути вкотре треба новий сніг
Руденький котик рветься на поріг...
Зникаю тихо, йду по круговерті білій,
Мої сліди зникають через п'ять хвилин,
і вже ніхто не зна, що в мене в серці іній...
Холодна, волога осінь
Осінні дні, наповнені водою,
волога дише з кожного кутка,
холодний дощ повільною ходою
крокує сміло до мого вікна.
І зазирає у порожню хату,
Його стрічає лиш пітьма одна.
Тепер стоять порожніми кімнати,
В яких колись сміялася краса.
Вони не будуть відчувати сонця,
зсіріла тінь впаде на чорний стіл,
і не здмухне зотлілий з часом пил.
Все що минуло і пішло у безвість
не повернеться до кінця віків,
і не пренЕсе всім важливу вість.
Така тривога, такі слова...
Така болюча до нестями ця тривога,
твої вуста її вливали до душі.
Такі пекучі до нестерпности слова,
Тепер несу в своєму серці крізь роки.
І не спиняючись на тихих переходах,
долаю бурі та холоднії дощі,
а на шкарублих вже потрісканих долонях
несу відбиток від білявої щоки.
Яка ж це доля нести образ ясних днів!
Тепло від пальців та білявість рук,
Що як відбиток від давно минулих мук.
Тепер у мене є лише одна дорога -
Порожній шлях, кросішная пітьма,
і світлий образ, намальований зі шкла.
Трепет
Блідоньке світло місяця уповні
Лягає тихо поміж твоїх кіс,
Мою любов ці обстріли тривожні
Складуть покірно біля твоїх ніг.
Тебе розбудять може десь під ранок
Гучні удари, детонації ракет,
І ми почнемо наш безмовний танок
ПомІж страхом і трепетом сердець.
Зупиним час на мить одну щасливу,
Вогнем любові з-під блакитних вій,
твоїй прекрасних, шовковистих мрій.
І хай несуть ракети смерть миттєву,
не мають сил дістатися до нас,
бо ми не тут, для нас спинився час.
Стань частинкою печалі…
І серед снігу довжелезної зими,
В якій вуста замерзли наче камінь,
Моя душа тебе чекає в теплі сни,
Прийди і стань частинкою печалі.
Немає коментарів:
Дописати коментар