Демон

 

Я бачив сон, тривожний дивний сон,

Мені він снився вже не перший раз. 

У цьому сні був чорний чорний демон,

І він прийшов у дуже дивний час. 

Я все ще спав, над ранок досипав.

І ось в глибоку втрапив я печеру..

Тривожний страх я чітко відчував

І мусів йти на сіро - чорну гору.

Я піднімався важко і повільно,

Щось не давало підвестись уверх,

І вже коли піднявся до вершини 

Мій меч важкий від слабкости упав.

І що це було, що це означає? 

Цей сон з повтором - нащо він мені?

Це може доля стука й натякає?

На суперечність моїх прожитих літ?

Ти пригадай...

Ти пригадай, коли ми вперше були.

Ти одягла прозору білу блузу .

І твою руку, що тремтіла дрібно,

я цілував немов би одурілий.

І обіймав твоє ледь тепле тіло,

я заспокОїти його хотів би

Безмежно щирими цілунками у шию.

Нажаль лиш так любити я умію…

У ті моменти, коли ми так кохали ,

в полоні трепету і радости літали,

я точно знаю - ми не відчували

Ані біди, ні жодної печалі.

У напівтемній стишеній кімнаті,

ми цілували душі нерозкриті.

І потім ранок разом зустрічали,

а надворі пташки собі співали.

Ляпас

Я просто ошелешений,

палає вся щока.

Я миттю отвережений

від твого ляпаса.

Це було так по дикому,

але водночас щиро.

Ну а мені не битому

зробилось трохи дивно.

Навіщо ти вліпила так,

Коли тобі байдужий я?

Навіщо ти прийшла сюди

І в писок зацідила ти?

Якщо тобі не байдуже,

То ліпше йди, цілуй уже.

не треба більше ляпасів,

від них так серце гупає.

Сумніви

Я тебе уявляв інакше,

в моїх очах ти була рідніша,

і може то ілюзія найперша,

коли ми думаєм закохавшись.

А потім ти зробилася холодна.

і може то і є моя проблема,

коли роки біжать неповоротно,

а перед нами виплива дилема.

«Чи варто вкладатися в наші стосунки?

Чи потрібна мені оця каторжна мука,

коли поруч жінки, котрі поять трунком

і цілунками вкриють натруджені руки?»

Шлях легкий обираю частенько в житті,

та тепер я наважився трудним піти

а хто - зна чи буде з того путнє хоч щось?..

Я колись прийду...

 

Прийду до тебе на весні,

У цвіті маків червонястих.

Промінням блисну по лиці

І по очах блакитно сяйних.

Веселим пташком прилечу,

І на руці вцілую дзьобом.

Волошку - квітку принесу

І притулюсь до тебе лобом.

І ніжним джмелем пролечу ,

І заплетусь в твоє волосся

Ні, не лякайся, не вкушу

Тобі на мить оце здалося.

І цього дня, хоч я загинув,

Тебе буду оберігати. 

Лише прошу - спинись ридати.

Невесело мені

Мені не весело без тебе.

Не те, щоб сум мене пройняв,

я і радію так як треба,

але коли лишаюсь сам,

то ніжна туга огортає

моє притомлене лице.

Я майже чітко являю

твою усмішку, всю тебе.

І я не можу зрозуміти

чому за стільки довгих літ,

я не зумів тебе забути

я не прогнав тебе зі снів?

Ця таїна - глибоко моя,

частина дУші та єства.

І як назвати це буття?

Різдвяне

Когут надранням заспівав.

Довкола сіро, і туман.

Колядники у двір ідуть,

Веселу новинУ несуть.

І жид і чорт і навіть Ірод,

Справляють радісно вертеп,

І звіздарі колядку сіють,

А господАр пампух несе.

А колядують аж до неба,

Вітають рождення Христа.

Біда і ненавість померли

Селом проходить коляда.

Веселий день, весела ніч,

І песик тоскно скавулить

Різдво не можна не любить.

Старе фото

Стареньке фото у серванті,

пожовклі спогади мовчать,

а надворі буяють весни,

і трави коником сюрчать.

Могутні грози весняні

десь блискавицями шугають.

До мене ж відгуки громів

ледь - ледь тремтінням доринають.

У мене знимка на руках,

на ній все біле стало жовтим.

і я вже твердо у літах

немолодий, такий прожовклий.

Десь за вікном - розпАл весни

тривожно - грізний, чумно - хмарний,

і ти на фото без коси,
і ти наначе спогад марний.

Я шкодую

Я все шкодую, що раніше

ми не зустрілися із вами,

тоді і зорі були більші

і ми частіш перемагали.

У ті часи - ми були свіжі,

ми молоділи на очах

від почуттів румʼяно - ніжних

ф відокремлених від нас.

А уявіть які б ми були,

коли б зустрілися тоді?

Мабуть я зміг двигнути гори,

а ви - зʼєднати дві зорі.

Але в житті отак буває,

Коли обоє проминають

Важливу зустріч, важний час.

Згадалося

У білому стояла ти,

і посміхалась, і раділа.

Мабуть бракнуло би й весни,

щоб передать як ти світилась.

В твоїх очах бриніло щастя,

вогні далеких білих зір,

в руках - червоний бУкет грався

Із давнім почуттям моїм.

І я сміявся поруч тебе,

а десь в душі - ридав навзнак.

До вас обох прихильне небо,

а я для нього як батрак.

І ви пішли в гучній забаві,

І позникали в далині,

Мене лишивши в самоті.