18 грудня

Вже сьомий день спливає тихо,

Без гУчних фраз, дрібних сварОк,

Ми розійшлися і без лиха

Те розставання відійшло.

Різдвяні свята скоро будуть

Я заховаю біль образ,

Піду селом, зайду на цвинтар

Згадаю родичів не раз.

Мені цікаво чи любили

Колишні люди так як ми?

Чи вечорами не тужили

За долі втрачені свої?

Хрести мені завиють вітром

Луною тиша промовчить

Що ж. Треба далі якось жить

Присипавши минуле снігом.

17 грудня

І я закрив цю книгу знову

Перегорнув важку сторінку

Ми мали довгую розмову

І розійшлися, як навіки.

Думками був я біля тебе

Ночами інших пригортав

Щодня благав безмовне небо,

А страх мій в мозок проростав,

Що не побачу вже ніколи

Очей твоїх синЯву милу,

І твоїх губ барвисті згини

Назавжди втратив. Я загинув…

Ні! ця сторінка не остання

Вона пролог, не епілог!

У спільній долі існування

Десь поміж щастя та тривог.

16 грудня

Такий морозний, зимний ранок,

І лід рипить попід ногами.

Я через місто з молоком

бреду холодними снігами.

Я наче Амундсен в морозі,

південний полюс підкоряю.

Сміюся тихо, певно знаю

мене зустрінеш на порозі.

І я не знаю чи привітно,

А може злісно та із криком,

зустрінеш холоди знадвору

і вістуна - мене змерзлОго.

Та не боюся твого крику

У мене своє в голові.

Ми вже вже давно такі далекі

Немов у всесвіті вогні.

15 грудня

Ти мило вчора вИмкнулась,

Лягла на пОдушку - й нема,

А зранку спробуй добудись

Вже діти кличуть «Ма-ма-ммаа!»

А мама спить, її нема,

Вона провалена у сон.

Дзвенить на рОзрив телефон,

І я сиджу, милуюсь знов

Твоїм притоптаним волоссям,

забитим в подушку м'яку,

Склепінням твоїх вій тендітних

розчесаних природою.

І хочеться тебе збудити

та не наважуюся ще

твій сон тендітний розвалити

Цілунків палких дощем.

14 грудня

Послання апостола Павла до Римлян, розділ 7, вірш 3

"Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка - чоловікові.".

Я серце твоє візьму в руки,

Ти лиш не бійся, не розбʼю.

Візьму різці тонкої групи,

На ньому імʼя вирізблю.

Гравюра імени мойого,

Покрита кров'ю та слізьми,

Різцями глибоко наколю,

і залишуся назавжди.

Твоїх поранень я не зраджу,

Я буду зцілювати їх.

Тобі вручаю я повагу

І повну пригощу надій.

І з іменами на серцях,

Ми помандруємо у вічність

Наш спільний рай причепурити.

13 грудня

Перше послання апостола Павла до Коринтян, розділ 12, вірші 4-8

"Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.

Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне".

Це я тебе обрала,

Поміж мільйонів інших,

Тобою веснувала

І зимувала спішно.

Ти проростав глибоким

Корінням в мою душу,

ВрізАвся мов неспокій

У муки, мрії, думи.

Я тамувала спрагу

У сурогатах долі,

Топила цю зневагу

У чарці алкоголю.

Я майже все забула,

Життя плило по колу.

Мов блискавка мигнула -

І ти зʼявився знову

Тепер ти мій навіки!

Різьбяр мойого серця.

Огранений сльозами

І подихом безсмертя.

Одинадцята ніч

Ти увірвалася у сни

Мов королева до палати,

І повновладною рукою

Віддала всі свої накази.

Я маю слухати й коритись,

Із насолодою служити.

Знімати одяг твій величний

Бездумно всю тебе любити.

Давно такого не булО

Я думав вже, мабуть, не буде

Твоя душа, твоє чоло

Мене притисли в сАмі груди.

Цей сон тече немов ручаї

Хай не закінчиться ніколи

Подумав я, і… я кін-ча-ююю…

Десята ніч

Удвох - ми цілу вічність,

У ліжку - пʼять хвилин.

Торкаємось щоб ніжність

Підняти із глибин.

Рука моя на твоїй,

Волосся - по лиці,

Ми лежимо і чуєм

Як час іде в роки.

Блаженства від любови

Даруємо собі,

А потім знову море

Тілесної втІхи

Зимовий ніжний ранок,

Пів темрява в очах

І ніжний цілунок

Розтанув на вустах.

Девʼята ніч

А знаєш що? Коли скидаю

Твої панчохи і труси,

Я найповніше відчуваю

Якого запаху є ти.

Він терпкого пʼяний, феромонний

Звабляє, манить, і гірчить.

У ньому - вся данина моді,

І мить нестямності бринить.

Я поцілую запах тіла

Тебе роздЯгну, оголю,

І зроблю так як ти хотіла

Щоб досягнути піку мук.

А вже опісля, пік оргазму

Пройде як хмарка по сонцЯх.

І ми почнемо все спочатку.

Восьма ніч

Минула ніч, прекрасна ніч кохання.

Настав той ранок, що бринить вогнем.

Я сподіваюсь - ніч ця не остання

І десь надвечір знову ми почнем.

Палати щиро, вірно і без фальші,

Хапати тіло вогнищем від губ

І планувати досліди подальші,

щоб поцілунком піків досягнуть.

І вже опісля поруч посидіти,

Опертись тілом на твоє плече,

Сльозами щастя тіло все залити

Зцілити рани, там де все пече.

І вкотре ранок спільно зустрічати,

Забути світ і всі його проблеми,

щоб всесвіт спільний разом будувати.