З надривом у голосі та серці

Лиши мене! Облиш! Покинь!
Іди в чужі краї, полинь!
І моє серце забери,

і душу - обпали!
Вже непосильно линуть дні...

Але хоч часточку душі?

лиши мені на спомин днів,
Я заклену мою любов,
додавши до частинки кров.

Мою кровицю, мою частку,
віддам без огляду, без частки.
Поділюсь всЕціло на нуль
щоби тебе хоч не забуть..

Та все ж не треба! Йди у пітьму,

до дідька чорного й злого,
ти вже забрав мого святого,
мого коханого, ясного...

Залишив мертве попелише,
золи масної чоний слід,
там де колись цвіли нарциси - 

тепер цвітуть кістками пні.

І все ж прошу, колись вернися,
я буду ждати, хоч усе

ти зміг так легко розвалити?
Але я все ж люблю тебе,

люблю й ненавиджу водночас.
боготворю, і проклену
той час, коли у моїх косах
блакитну стрічку пригорнув.

Ті славні дні мойого щастя,
Буду нести крізь буревій
І коси, сповнені нещастя,
і стрічку білу від надій.

Поклич мене

Поклич мене із раю свого,

верни мені чуття в душі,

Я вже замучився без того

п'янкого болю у журбі.

Заглянь в мої застиглі очі,

як у мерця вони мутні.

Я роздивитися вже хочу,

на сонцем оповиті дні.

Підняти згорблені рамена,

розправитися у плечах,

в руках відчуть як повна сила

у тілі пророста в ночах.

А в тих ночах - твої цілунки

безмежну силу додають.

Вони плекають, то не трунки,

вустами рани зцілюють.

І зараз я дивлюся в небо,

таке претемне як пітьма.

Тебе все кличу, бо потреба

моя в тобі не має зла.

Ти мій озон, моє дихАння,

у тобі мій безсмертний слід.

Я знову хочу те кохання,

котре жбурнув тобі до ніг.

Вірші дванадцятий та тринадцятий

Лист королівни до лицаря

А знаєш що? Тобі я не казала,

Але кохала я тебе не раз.

Я так далеко почуття сховала,

Не було вибору у мене на той час.

Вечорами у друзях топилась,

Алкоголем глушила той звук.

Моє серце кричати просилось,

Я ж закрила чуття моїх вух

І що рокИ? Вони лиш посміялись,

А погляд твій відкрив усі замки.

Я вже удруге, чуєш вдруге закохалась,

І цього разу, мабуть, назавжди.

І я не буду марно сподіватись,

Мені достатньо того що Ти є.

А як же хочеться тебе торкатись,

І напуватися з твоїх очей.

Якби дали мені один лиш день,

Єдиний день провести із тобою

На краї світу, де нема людей…

Я б напилася свОєю любов'ю.

Мені хоч ніч, проведену в готелі,

Щоб огорнути пристрастю тебе.

І ми удвох будемо на постелі

Шукати зорі в опівнічнім небі.

Я б цілувала твої губи

Так мною пристросно бажані.

Я б відчувала твої руки

І віддалась в палкій нестямі

Я вже раз його не послухалась.

Але серця ти все ж не обманеш,

І я згадую як тоді мучилась

Цього разу я буду слухняною.

Я мушу відпустити твою руку,

Але уголос цього не промовлю,

І на землі бувають такі муки

Як йти від тебе в темряву безмовно.

Я не буду Із цим сперечатися,

І боротись з коханням не буду.

ВЖЕ дозволила цьому я статися.

Ти вже попав у мої груди.

Відповідь лицаря під сурми зброєносця

І як тепер мені з цим жити?

Носити тугу мов тягар?

Я вже колись хотів здуріти,

Та пристрасть в льосі заховав.

Я ще тоді, в надранні часу,

Побіг у світ своїм життям,

А вже тепер о пів на першу

Від твоїх слів камінням став.

Я можу вигляд ще зробити,

Що я ніщо не помічав.

Але минуле не змінити

Воно пробігло як состав.

Вірш одинадцятий

Війна...

стирає все вона,

кордони душ, і межі тіл.

Нещадно рве тканину дум

Сім'ї кидає між світів.

Навала темряви й тіней,

Чорти танцюють між людей,

Стинають голови і долі,

А світ схиляється до крові

У переддень війни світів

Втрачаємо страхи батьків,

І наче молоді козлята

Кидаємось до пащі львів.

Оце Кінець....

в норі й багнюці

ногою бігають щурі.

Дощі, сніги спадають гучно

Під канонадою орди.

Хотів померти десь за містом,

Де будуть внуки та сини.

А доведеться тут, в окопі,

У стрілянині та борьбі.

О, Боже, Боже мій ласкавий,

В останню мить тебе прошу

Не кидай душу у пітьму…

Вірш десятий

Зима довкола, тільки сніг,

Весна делеко ще від нас

Якби змінити тільки зміг,

Якби зумів здолати час?..

Я б все змінив, змінив життя,

Змінив любов (без каяття),

Змінив поставу в час біди,

Змінив для щастя приводи.

Нам так кортить прожить інакше

Минуле, що давно пройшло.

Бо в нім відоме все давно.

Вірш девʼятий

Моє нещастя відплило,

Було ось тут - і вмить пропало.

І що зі мною таке стало?

Можливо то прийшла любов?

Як тихий злодій опівночі

Зламала всі замки й ключі,

Кинджалом ласки і турботи

ВразИла серце і думки.

Тепер я інший - Прометей,

Я відродився наче Фенікс

З глибин твоїх ясних очей.

Вірш восьмий

Ти очима

Поманила,

Усміхнулась,

Підкорила,

Розірвала на частини

Серце душу і клітини.

Я співав тобі

Сонети,

Заливав смішні сюжети

Цілував твої долоні

Мріяв розтектися в лоні.

Проминули довгі роки,

Залишився лиш неспокій,

Я боюся до гарячки

Втратити тебе зненацька

Вірш сьомий

Коли двоє розлучаються,

Нові слова не вимовляються,

Нове добро не примножується

Лише смуток народжується.

І йдуть вони на всі сторони,

Розчиняючись в невідомости,

Не оглядаючись один одному,

Не прощаючи свої ж пОмилки.

Зупиняючись в ранковому хаосі,

Біжучи вздовж сірої вулиці,

Зустрічаєм завалені гавані

Кораблів із незрілих любощів

Вірш шостий

Розплющу очі - бачу я тебе.

Закрию очі - прийдеш ти у сни.

В траншеї чути гнилість і щури

І сірий дощ мовчить з німих небес.

Під звук гармат - ти сяєш наче німб,

В моє практично втрачене життя

В тобі мій сенс, ти мій стражденний гімн

І мій маленький якір до буття.

І бій стиха раптово, я живий.

Ще серце гупає зі швидкістю мотору,

І ти живеш іконою в мені.

Вірш пʼятий

О радосте моя, мадонно щастя,

Тебе я піднесу аж до небес,

Мов чисте джерело мого безсмертя

В тобі я розтопився, просто щез.

Я ще ось тут, десь біля тебе,

Сповняюсь ніжністю святою,

І сильно так благаю небо

Хоча б ще мить прожить з тобою.

Вуста твої так ніжно рожевлять

І тихий подих сповнює кімнату

Тебе люблю я ніжно обіймать.