О моя панно

О моя панно, ви сьогодні диво,

у ваших шатах ви прийшли від зір.  

І ваша гідність дуже вже красива

і ваші очі - сповнення всіх мрій.

Вам все пасує, мабуть ви прекрасна,

у ваших косах вітерець заснув,

І ваше слово наче ніжна флейта,

що виграває, що веде до сну.

Дивлюсь на ваші почорнілі вії,

і щирі брови, хаткою звелись.

Ось так і мають виглядати мрії,

Сьогодні ви підете в темний вечір,

і може там знайдете свіжих сил,

а я піду вечеряти один.

Мій осуарій

Віддай мені частинку твого серця,

додай до нього часточку душі.

І може вже тоді в мені озветься

все що померле, неживе в мені.

Я дуже хочу знищити каміння,

розбити груди на дрібні шматки,

в тобі плекаю пристрасну надію

мій осуарій все - таки знайти.

І помістити в нього це кохання,

Його сплекати, в люди вивести,

І вже ніколи пустку не долати.

А потім крила виростуть у нас,

ми відірвемось від земної сили,

і назавжди будемоми щасливі.

Великий струм

Спали мене вогнем з очей,

великі струми в душу дай.

І може я серед людей 

хоч оживу на мить, бодай.

І моє серце забринить

в тональності на ре-мінор,

тоді я зможу вільно жить

під звуки від твоїх октав.

І може стану як усі

радіти, плакати, сміятись, 

бо зараз пустка у душі,

я можу тільки дивуватись, 

Шукати сенсу до життя, 

і трохи вже розчаруватись 

від вічних пошуків і зла

з яким доводиться стрічатись. 

Ізбав мене од цих стремлінь,

закинь в буденність із коханням. 

Я дуже хочу полюбить,

відчути біль розчарування.

Пізнати радість, сум гіркий,

хвилини прощення та млости. 

Я хочу жити як усі

з душею десь в склепіннях плоті. 

Крізь століття

На вічну памʼять офіцера, морського піхотинця Андрія Кузьменка

І через тисячі століть,

Коли земля впаде на сонце,

Я зможу наче мимохідь

Війнути вітром у віконце.

Крутитись віялом в дворі 

На вітряку мойого сина,

Майнути швидко і вгорі

Дощем пролитися на ниви.

Маленький янголом прийду

У сни твої, моя кохана,

Візьму і витру ту сльозу,

Котра завжди приходить зрання.

Мене нема, та поруч я,

Невидимо молюся Богу

За тебе, та дітей життя 

Віддав свою душУ убогу.

На віки вічні, нескінченно,

Моя свідомість при тобі.  

Поки стоїть над нами небо

Живи життя, а спи - у сні. 

Атака на місто

Гудком гуде сигнал тривоги.

Шукаєш в хаті дві стіни.

Нервові діти бʼються двоє

Відбій чекають, хочуть в сни.

І ти розпатлана дрімаєш,

Раптово згадуєш мене. 

Боя далеко, з того краю

Де зло на нас потужно пре.

Не можу зараз захистити,

Тебе, дітей уберегти. 

Я можу тільки духом бути,

З тобою бути подумки.

І моя варта вже скінчилась,

Я зміг зробити те що міг - 

Віддать життя на Божу милість

Та й поборотися я встиг.

Тепер лише на твоїх плечах

Маленькі діти і батьки. 

Твої згорьовані, старечі

Маленькі плечі матері. 

Тривога

Кругом сніги, холодний вітер

Усі щілини обвіва. 

На підвіконні мерзнуть квіти

Мабуть їм сниться вже весна.

Ялинка стомлена в куточку,

Стоїть, чекає часу дня,

В який її таку прекрасну

Розберуть до наступних свят.

Годинник цокає ритмічно,

Секундна стрілка все біжить.

Господар дому непомітно

Качалку - крісло тріпотить.  

Таке блаженне полудЕння

Сигнал тривоги розрива

Летять ракети, нашу землю

Вогнем убивчим накрива. 

Косу клепають дзядзьо

Косу клепають дзядзьо,

а бабка аж дзвенить,

напружене обличчя 

цигаркою димить. 

Великий молоточок

ритмічно стукотить,

а папіроса довга

вогнями променить. 

І склепану тоненьку

косу беру до рук,

вкладаю до кісєтя

І йду собі на луг.

А там - моя свобода,

я наче вже лечу,

косою виграваю

зрізаючи траву. 

І ти пливеш в долині

я лиш на мить спинив. 

І пальці всі порізав,

коли косу точив. 

Бо ти така красива,

не міг відвести віч. 

І ось тепер в повʼязках

два тижні мушу жить 

Ніч дев'ятнадцята - Я знаю

Чи знаєш як я знаю,

що любиш ти мене?

Твій погляд на прощання

мені говорить все.

Він спалює жагуче,

торкається низин,

в які я вже боюся

спускатися один.

Цей погляд вогнянистий

спалахує на мить,

та він говорить більше

аніж мільйони слів.

Здається, що мовчанка

то краще ніж слова.

У ній все дуже ясно,

В ній - загадка зла.

То ж рота я затулю,

не вимовлю ні звук.

Махну прощально перстом,

махну, торкнувшись рук.

І піду в невідомість,

у спокій вечорів.

Добраніч, мовчазливість,

Солодких, ніжних снів.

Раптово

Вернулася зима раптово,

За дві години - все в снігу.

І ти стоїш, піднявши вгору

Поставу всміхнену твою.

А сніг лапатий докидає

Маленькі часточки води,

Замерзлі крапельки кружляють

І осідають довкруги.

Здавалося весна прийшла

Теплом і сонцем обігріла,

Але зима на те й зима

Щоб мати ще достатньо сили.

А шо тобі? Чи маєш волю,

Перемогти той лід в собі?

І заховати в темнім схроні

Весняні почуття свої?

І хоч сніги, зима надворі

У тебе в серці - вже весна.

Вона вривається поволі

Вона збавляє твого сна.

А ти противитись не можеш,

Немає сил для боротьби.

Твої чуття ти вкласти хочеш

У руки мужні та міцні.

Колискова v 3.0

Кажу тобі - пора вже спати,

А ти лежиш, відкрита ночі, 

І хочеш так посумувати,

Щоб червоніші були очі. 

Це Ти ночами плачеш гірко 

І За минулим за майбутнім. 

А правда в тім, що треба жити

Сьогодні, тут, негайно бути. 

Хай день сьогоднішній буде

СповнЕнний клопотом з тривоги.  

А завтрашній коли прийде

То ти зустрінеш його знову.

І знову все почнеться так

Немов уперше прибувають

Усі проблеми із буття

А ти їх вперто подолаєш.