Alfonsina y el mar (Альфонсіна і море)

Пропоную переклад слів аргентинської пісні

У м'який пісок море наплива

Його милий слід вдалині щеза 

І по стежці смутку і тиші крокуєш одна

до глибокого моря

І по стежці болю німого знову дійшла

до піни моря.

 

Муку всю твою знає тільки Бог,

Твій пекучий біль голос заховав.

Ти пішла спочити колисана піснею хвиль

І мушель морських

Ця чудова пісня звучить із самого дна

Для мушель пісня 

Ти йдеш, Альфонсіно, самотня, одна,

По вірші які наспівує даль?

Старовинний голос від вітру, та сіль

розвіває все, і кудись віднесе.

А ти йдеш десь туди мов у снах

і вже спить Альфонсіна в обіймах морських.

А малі сирени візьмУть тебе,

Понесуть по дну де корал росте,

і фосфоресцентні коники будуть тобі

крутитися в танці

і малі істоти у морі будуть собі

гратися в тиші.

Лампу донизу мамо нахили,

дай мені спокійно піти у сни.

і коли дзвонитиме - тихо йому шепочи,

Альфонсіна не прийде.

і коли дзвонитиме - тихо, тихо скажи

"Більше не прийде".

Ти йдеш, Альфонсіно, самотня, одна,

По вірші які наспівує даль?

Старовинний голос від вітру, та сіль

розвіває все, і кудись віднесе.

А ти йдеш десь туди мов у снах

і вже спить Альфонсіна в обіймах морських.

Мельодія в тональности до - мінор

Засну в постелі, холодом сповитий,

ти десь далеко, в мареві нічнім,

ще не зумію день без тебе жити,

у ритмі залишаюся незвичнім.

А як же та обітниця в каплиці,

котру давали ми таємно вдвох?

Невже вона для тебе наче птиця?

Невже твої діла не бачить Бог?

В моїй душі звучить печальна меса,

десь у тональності на до - мінор,

Оце й усе, життя пливе в ігнор.

І тільки музика печальна виграває,

сопрано - голосом у моїй душі,

Кохання ж басом тихо затихає.

Нічне марево

Моє плече ти знов стискаєш міцно,

твоє волосся всюди розляглося,

і цей тягар для мене непомітно

зігрів темлом, що тихо розлилося,

У все моє щоденне існування,

у кожен подих і у кожен рух.

Ми щось одне, єдине поривання,

що видає весь симфонічний звук.

І як тепер мені без тебе жити?

Як не забути подих твоїх рук,

котрий давно щоночі вперто сниться?

І сон подібний я не відганяю,

його щоночі з трепетом чекаю,

щоби забутись у тисячах розлук...

Ти - моя музика

Ти знаєш добре, що звучиш в мені,

тривожним дзвоном тихого кларнету,

а потім скрипкою палкою у вогні

стрибаєш ніжно нотами секстету.

І я так мило співи відчуваю,

мені аж хочеться тобі вторити.

Але я вчасно, вчасно замовкаю,

мені приємно в суголоссі жити.

Тебе приймаю, музико моя,

мій світлий промінь в темряві людей,

звучи в мені ще голосом пісень.

Тоді безсмертним стану навіки,

бо голос Бога у тобі прийшов

щоби мені аж до кінця радіти.

Колискова з піни морської

Із пІни морської це слово пішло,

Вродилось раптово, то тебе дійшло.

І хочеться тільки шепнути в лице -

Заснути пора, й залишити все.

У сні завітає з чарівністю фея,

І ніжний баранчик забекає мило,

І навіть кричати пореби немає,

бо море вечірнє - принесе коралі.

Не зможу вночі розбудити твій сон,

бо море шалено розносить пісок

я можу співати легенький шансон

і тихо леліяти нашу любов.

А спати пора, і не треба відмов,

не моря провина, що сонце зайшло.

у морі сховалось проміння ясне,

готується завтоа зустріти тебе.

Плач

Незрима чайка у небі тужно ниє,

Свинцеві хмари у грозу пливуть,

і мабуть шторм на острів завітає,

в місцину там, де всі страхи живуть.

Я ненавиджу цей проклятий острів,

нехай його зітре гроза на прах,

але живу, ходжу до тебе в гості,

хоч і боюсь, мене проймає страх.

Ні, то не страх самотньому померти,

і то не боязнь нагло так піти,

Бобся раптом подих твій забути.

Тому іду до місця де дежиш,

де спочиває твоє хворе тіло,

Де поховав у землю свою мрію.

Морське світання

І хвилі йдуть у тиху далину,

кудись туди, де горизонт втікає,

і сонце зранку кидає мітлу,

жмуток проміння сипле небокраєм.

Блаженно спиш, я вибрався на пляж,

а занавіску вітер все гойдає.

І не вставай, іди та тихо ляж,

допоки холод по землі гуляє.

Неквапно чай тобі я принесу,

до прохолоди літної кімнати,

а може нині не підемо з хати?

А може щезнем як нічна гроза?

А може літо будем проводжати

В любові тіл одягнем нагі шати.

Вечірній бриз

Вечірній бриз навіює блаженство,

Моя сорочка вільно тріпотить,

Пісок вогкий, у ньому тоне слово,

А захід сонця лагідно блищить

Вологий холод йде опісля спеки,

Тобі не зимно, але ти дрижиш,

ми тихо йдем, і споживаєм снеки,

І твоя мова ніжністю бринить.

Ще кілька днів - і знову ми удома,

Маленькі діти - наче виноград

Ранковим сміхом знов наповнять сад.

Волосся твоє - бризки з океану,

Іде гроза, тебе обійму міцно

і обігрію близьку та жадану.

Спокійне море

Бурхливий вал ледь теплої води,

Гуляє там, удалині від пляжу.

А я стою на березі один,

Ще постою, і на пісочок ляжу.

Пісок вологий, липне до спини,

У небі хмари мережЕво в'ються,

Мені цікаво де смієшся ти?

Чи ніжне щастя уночі присниться?

А може зараз вийдеш як Венера

з піни морської наче жінка мрій?

Це так годую спогад ніжний мій.

І не ридання згадувати варто,

моє минуле - вже давно пройшло

і ти у нім - неначе біле тло.

Твій ніжний сум

Твій ніжний сум торкає моє серце,

погаслі очі сердяться вогнем,

сльоза твоя ледь до землі торнеться

вона мені, вона пече мене.

Вікно мовчить, і дивиться на тебе,

у ньому відблиск твоїх щирих мук,

І що мені тепер зробити треба,

щоб ти не рвала в крові рук?

Я можу взяти і по нотах грати

величну музику з твоїх долонь,

і голову сховати поміж скронь.

Я скоро йду, мене до смерті звуть,

Ти лиш не плач, і слухай співи вуст,

котра тече в повітрі наче ртуть.