Така рання, така погожа осінь

Далекий всесвіт зорями бринить,

земля орбіти пробігає знову,

а я сиджу у лісі, і дзвенить

маленький коник у траві з росою.

Сюрчить невпинно як думки в мені,

вони до тебе щосекунди линуть,

а ти пішла у темінь далини,

і сил нема тебе уже настигнуть.

Це так буденно, так неромантично,

мільйони раз це бачила земля,

але мен - мені оце незвично,

бо це моє, моє й твоє життя.

І вже тому душа болить невпинно

від пустки в грудях, серця бо нема...

Сумний сонет

Велика втома у твоїх очах,

безмірна ноша впала просто в серце,

у безнадії вмочуєш вуста

і вже минуле більше не вернеться.

Немає сили зрушити слова,

мовчання твоє сповнене тривоги,

твоя душа - мов тихе немовля,

котре хапа повітря до знемоги.

І твоє горе, і твоя печаль,

назавтра стануть як весняна злива

котра прийшла і сліду не лишила.

Той новий день із радістю прийде,

аби твоя душа з теплом ожила

аби ти знову щастям засвітилась.

Сонет зі смертю

Сьогодні смерть у гості завітала

МовчАзна пані в темному пальті

Вона до мене мовчки промовляла

А тихий дощ драбанив у вікні.

Ми обмінялись поглядами щиро,

Вона тендітну руку подала,

І тихо скрипка грала десь незримо

Спокійний танець почала вона.

Рука з кісток, і погляд із очниці,

Схопились міцно за моє плече

Я онімів, здалось життя піде.

І так раптово як це почалося

Видіння щезло, та холодний піт

Мене покрив, і я миттєво зблід.

Радій

Коли тобі погано раптом стане

або собака вкусить до крові

то все одно в тобі не перестане

жевріти милих радощів вогні

Ти все одно весела будеш в серці,

І твої очі не будуть сумні,

ти можеш сльози тихо проливати,

Але це щастя все одно в тобі.

і не подумай раптом загасити

тепло очей, і ніжність почуттів

Твори добро, продовжуй радо жити

і завітай до моїх тихих снів.

Господь до мене завітав

Господь до мене завітав

У всій красі та суголоссі

І серафим сім крил віддав 

Які вплелись в твоїм волоссі 

Господь так щиро зачерпнув

Своїх запасів стопрекрасних

Що аж тебе у світ прислав

Забувши всіх рабів нещасних.

Він так розщедрився в ту мить,

Коли творив тебе у світі,

Що дарував сліпучий світ

Очей блакитних майже сірих. 

І ти жила ось так між нами,

Просте провадила життя

Допоки ми двома шляхами 

Не перетнулись нехотя.

І ось побачив сотворіння,

Істоту від Отця з небес,

В ту мить мого землетрясіння

Побачив справжню я тебе.

Отак невольно та раптово 

Господь до мене завітав

І херувим у плоті й крові

Тобою перед мною став.

Каштани

Каштани брук вкривають рясно,

а ти із гордістю пливеш,

твоя душа немов пригасла,

і на душі завмерло все,

сумна усмішка ледь помітна

вустами блудить мов сліпець.

Прийде весна і ти раптово,

раптово зміниш свій акцент,

ти переміниш на мажорні

мінорні трелі голосні

і заспіваєш як востаннє

на крилах вранішніх вогнів,

таких принадних та незнанних

неначе спалах світлячків.

Безсонна ніч

Тривожний сон і очі вже зомлілі 

Прийшов до тебе тихо та несміло 

А за вікном сніги кружляють білі 

І зимний вітер заміта подвірʼя 

А я не сплю, твій спокій зберігаю 

Пухке волосся вкрило геть мене 

Неначе морем тихим пропливаю 

І ніжна хвиля в океан несе. 

Оце блаженство, миле та буденне, 

Хай би було навіки нам дано 

І я тобі віддам своє таємне, 

Гаряче серце терпке як вино.

Туман

Холодний погляд і слова сталеві,

колюче слово мов двосічний меч,

Іх просто кинеш у холодні скроні

і вже мені прийде, мабуть, кінець.

Я запитаю: "Ти цього хотіла?"

а ти змовчиш, ковтаючи сльозу.

Слова вже зайві - тільки мова тіла

у тиші скаже вирок усьому.

І що мені лишається робити?

Пощо надію пестити в думках?

Лише одне лишається зробити,

піти безмовно між густий туман

Вечірнє вітання

І навіть дні сумними видаються

Коли журба довкола обступа

Та літні дні напевно повернуться

Щоб ти у сонці радісна була.

Афродіта

Нечемний вітер у її волоссі,

яке чомусь минула сивина,

творив дива, а може то здалося,

можливо то фантазія була?

Вона стоїть, неначе Афродіта,

котра з піни на березі зійшла,

і гострі скелі, променем зігріті,

приймають світло, що несе краса.

Вона ступає на пісок вологий,

не просто йде, а понад хвиль пливе

і силует, немов напівпрозорий

легка вуаль у променях несе.

Вона все далі, розчинилась в сонці,

вечірній промінь осліпив мене,

І я стою, а у моєму серці

важкий пісок, і море голубе.