Я все міг…

Я міг торкнутись, міг ще обійняти,

забрати смуток, усміх піднести.

Та я лишився наче стовп стояти,

мені лишалось встати, і піти..

Моя рука ще у твоїй долоні,

а твої пальці ковзнуть в далечінь.

Моя душа лишається з тобою,

моя свідомість - страж твоїх видінь.

Я вибрав щастя твоє, ні, не моє,

подарував хвилини та роки

в яких твоя душа буде в спокої.

А моя щезне наче денна тінь.

У глибині тривожних сновидінь

Аїда царство прийме мою тлінь.

Тривога

Тривожний я, моя душа в бентезі,

Весела пішла поміж домів. 

А що я можу? Я з тепер у черзі

В стовпотворінні твоїх пацанів. 

Квітуче гроно ти їх назбирала,

Уклала список, позначки ввела. 

Мені огидна, дивна ця забава,

Зіпсута геть акторкою вистава. 

Я просто піду, бався й далі з ними,

А так хотілось дарувати щиро 

Свої пісні, тривожну синь небес. 

Але життя, і люди трохи дивні.  

У кожнім серці - свій дурний мотив,

Тебе ж, дівчино, трохи я любив,.,

Літнє марево

О подивись на мої збиті руки,

Візьми пелени, рани огорни,
Залий єлем вже підгнилі струпи
І я з полегшям видихну, а ти

Підеш стернею понад диким сонцем,

Марою зникнеш, наче й не було.

А вже тепер ти будеш тим віконцем
Через який у світ дивлюсь з теплом.

Я і не думав, що будеш такою,
Не уявляв тебе я медсестрою,

котра і тіло й душу порятує.

Зате тепер напевно, чітко знаю,
Знайду твій слід десь поміж колосків
І тім сліді втоплюся аж до краю...

Зимова спека

Мене пече нестерпна спека в серці,

вогонь горить і навіть не згаса,

а я беру гарячий лід у серпні
в переношу в січень, в холода.

Мене болить, і біль оцей взаємний,

тебе також наповнює огнем.

Моя любов, костер палкий, таємний,

немов напалм випалює усе.

І тут камін дрова оближе щиро,
моя щока розпашиться від слів,

котрі тобі так палко говорив.

І після слів - візьму у руки долю,

Піднесу пасмо стомлених вітрів
і заплету тобі сплетіння снів...

Бруд, зима

Тепер і снігу дочекатись годі,

кругом дощі, болото і гнилі

лежать ще з осені брудні листки,

ховають землю від бруднозими.

І мої капці втоплені в багнюці,

пальто моє - промокле до кісток.

Я за тобою, йду, і без різниці

куди ти йдеш, який у тебе крок.

Ти в далині, ідеш за горизонт,

Мене лишаєш в повній однині,

і я зникаю в своїй самоті.

Надій нема, одна зчорніла смуга,

рубець в душі та спомин на вустах.

Вже вечоріє, і ліхтар погас.

Снігова королева

 І тільки сніг лишився на душі

опісля твого зимного цілунку,

Я весь завмер, завмер і затримтів

від твоїх вуст, подібних на сніжинку.

Ти снігова холодна королева,

ти вмієш лід творити у душі.

А я весни благаю в сонця й неба,

Мені не треба криги та вітрів.

І тільки снігом свище за вікном,

І тільки ти в ледь синьому вінку

малюєш хвилі по моїм лицю.

Я завмираю, сплю та замерзаю,

спускаюсь в царство тіней голубих,

щоб вже ніколи не сказать “Кохаю”...

Короткі зустрічі

Прощатися нам легко,

стрічатися - так важко.

Біжать скупі хвилини,

крадуть частини щастя,

від нашого дрібного

швидкого існування.

Ми хочемо значного,

ми хочемо - кохання.

Ми часу не марнуєм,

швиденько проживаєм,

століття в насолоді,

що втиснені в хвилині.

І день життя такого

Замінює квартали.

Втрачаєм лік у тому,

чого так сильно ждали.

І вже раптово стане

світанок наш останній,

ми плачемо бо хто - зна,

коли отак спроможні

ми будемо зустрітись,

і віддавати ніжність

в потоці невагомім,

сплалити у любові.