Хоча я знаю - це від безнадії

Хоча я знаю - це від безнадії,

котра живе у серці як удома

Вона не нищить, просто дика втома

Палке бажання нищить у бездії.

Це діє демон, що так часто сниться,

У чорній тіні лик не подає.

Його робота дивно методична,

його метода - гнів і біль дає.

Ну ж що, ти думав, що твоя побіда?

й твоєї ласки я нестерпно жду?
Але я краще вже живцем згорю.

Ти моє тіло можеш надломити,

мою весну - загнати в підземелля,

Але мій дух - тобі не подолати! 

Зотліло все, і навіть моє серце

Мій дім пустий, у нім тебе нема,

І навіть дощ долає згнилий дах,

А хуртовина - сніг мете, й зима

Руйнує світ, в якому ти - німа.

Я посиджу в зимовій холоднечі,

Здубіла грубка трісне від морозу

Ось тут, мабуть, місцина для малечі,

вони ось тут би мали гріти щоку.

Але не так, тепер я п'яний марю,

Мої дрова - змокрілі та сирі,

лежать надворі в зимному тумані.

І сни в дурмані все мені покажуть,

картинку днів, розмазану у мріях,

хоча я знаю - це від безнадії.

Колискова для себе

Вже можна спати, сон торкає вії,

мені не варто вже сидіти більше,

бо темна ніч краде усі надії,

у кожній темній нічовій годині.

Та я к заснути? я - в температурі,

А тіло грань, а в серці - холоди.

У почуттях - тривають вічні бурі,

Я мов Юпітер, вітряний завжди.

Ну хоч у тебе - спокій та порядок,

Вся твоя воля - у твої руках

і навіть долю ти триєш в шорах.

А я геть інший, я печальний птах,

котрий втікає від зимових ночей

А заодно - від твоїх темних очей.

Весняна сірість

На цей асфальт, що весь в пилюці стогне,

Куди ще сніг не падав як належить,

моя нога ступити сміло зможе,

повільно йти, долаючи мій нежить.

Глибокий подих, сповнений надії,

Дає наснаги збить тахікардію,

Мені ще трохи, в магазин забігти,

і потім вдома ліжко буду гріти.

Життя - як сірість з вулиці брудної,

І навіть бруньки не знайшов одної,

то ще весни чекати дуже довго.

І може ти живеш у цьому світі,

І ти радієш, сповнена бажання,

Ласкаво - ніжна, вся у білім цвіті.

Alfonsina y el mar (Альфонсіна і море)

Пропоную переклад слів аргентинської пісні

У м'який пісок море наплива

Його милий слід вдалині щеза 

І по стежці смутку і тиші крокуєш одна

до глибокого моря

І по стежці болю німого знову дійшла

до піни моря.

 

Муку всю твою знає тільки Бог,

Твій пекучий біль голос заховав.

Ти пішла спочити колисана піснею хвиль

І мушель морських

Ця чудова пісня звучить із самого дна

Для мушель пісня 

Ти йдеш, Альфонсіно, самотня, одна,

По вірші які наспівує даль?

Старовинний голос від вітру, та сіль

розвіває все, і кудись віднесе.

А ти йдеш десь туди мов у снах

і вже спить Альфонсіна в обіймах морських.

А малі сирени візьмУть тебе,

Понесуть по дну де корал росте,

і фосфоресцентні коники будуть тобі

крутитися в танці

і малі істоти у морі будуть собі

гратися в тиші.

Лампу донизу мамо нахили,

дай мені спокійно піти у сни.

і коли дзвонитиме - тихо йому шепочи,

Альфонсіна не прийде.

і коли дзвонитиме - тихо, тихо скажи

"Більше не прийде".

Ти йдеш, Альфонсіно, самотня, одна,

По вірші які наспівує даль?

Старовинний голос від вітру, та сіль

розвіває все, і кудись віднесе.

А ти йдеш десь туди мов у снах

і вже спить Альфонсіна в обіймах морських.

Мельодія в тональности до - мінор

Засну в постелі, холодом сповитий,

ти десь далеко, в мареві нічнім,

ще не зумію день без тебе жити,

у ритмі залишаюся незвичнім.

А як же та обітниця в каплиці,

котру давали ми таємно вдвох?

Невже вона для тебе наче птиця?

Невже твої діла не бачить Бог?

В моїй душі звучить печальна меса,

десь у тональності на до - мінор,

Оце й усе, життя пливе в ігнор.

І тільки музика печальна виграває,

сопрано - голосом у моїй душі,

Кохання ж басом тихо затихає.

Нічне марево

Моє плече ти знов стискаєш міцно,

твоє волосся всюди розляглося,

і цей тягар для мене непомітно

зігрів темлом, що тихо розлилося,

У все моє щоденне існування,

у кожен подих і у кожен рух.

Ми щось одне, єдине поривання,

що видає весь симфонічний звук.

І як тепер мені без тебе жити?

Як не забути подих твоїх рук,

котрий давно щоночі вперто сниться?

І сон подібний я не відганяю,

його щоночі з трепетом чекаю,

щоби забутись у тисячах розлук...