Слідами Данте

Тепер усе, я наче скромний Данте

Іду до пекла власного буття,

Мої слова, думки, ніщо не варте

Секунди світла од твого буття.

Ти відійшла, у світ далеких тіней,

І все вертає до кругів своїх,

Я тихо аходжу у тісні сінп

І залишаюся до скону власних днів.

І моє пекло вже раптово стало

Чистилищем на цій сумній землі

А тіні раю - тільки у вісні.

У тиші сум висить немов туман,

Що ледь чорніє серед надвечір'я,

І між життя я залишаюсь сам...

Одержимий

Тобою хворий майже до нестями,

Лише в тобі усі мої думки,

І не важливо чи будуть між нами

Усі слова, і вчинки, і листи.

Не мають значення мої бажання,
Вони - в тобі, бо ти осердя їх.
В моїх простих, немовлених зізнаннях

Великий всесвіт нереальних снів.

Я одержимий, це тепер напевно,

Бо замість крові - твій солодкий сміх

тече по жилах стомлено - повільно.

І ця весна навколо сонячна,

І ти лілея, квітнеш чарівна,
І я сиджу,. у тиші край вікна...

Ніч двадцять четверта - Хворий розум

І світлі дні, і навіть в темні ночі,

коли на небі місяць владарює,

мій хворий розум до нестями хоче

зігрітись світлом, котре зачарує.

В мені отрута наповнИла кров,

свідомість майже на межі здоровʼя,

О як би я хотів відчути знов,

красу життя, наповнену зусиллям.

А поки ти у кожній частині мене.

В моїх очах стоїть пʼянкий туман,

 благословляю сон в твоєму імʼї.

І я би вічно був таким слабим,

якби тобі це принесло кохання.

І погляд твій зробився би живим.

І спиниться серце

Густі акорди линуть із грудей,

І серця ритми нестабільні знову,

У мене смерть за коміром гуде,

І в мене трохи часу є на слово.

І що писати в цю останню мить?

Які завіти будуть вже без мене?

Свіча життя раптово догорить,

Але чи варто плакати про себе?

Я трохи жив, і навіть покохав,

Найкращу жінку в цілому столітті,

Та це минуло наче сон у літі.

І все життя щось старанно робив,

Але не зміг зробити головного -

У спільне щастя дати себе всього.

Піщинка

Піщинка в світі, лиш одне життя,

Поміж мільярдів отаких подібних,

Чи має сенс чіплятись навмання

За кращий шмат у боротьбі негідних?

Чи я існую чи мене нема,

Яка різниця це для того світу?

Маленький кварц на березі буття,

Мов непомітна частка пилу - цвіту.

І цілий всесвіт може не чекати,

Палити зорі, і творить нові,

Мені це зовсім не цікаво знати.

Бо зараз ніч, і місяць на чолі,

Краплини - зорі дивляться на мене,

В мої густі ридання по тобі. 

Мої бажання

Мені би жити без думок про тебе,

І повернутись в сіроту німу,

На кожен день робити те що треба,

не помічати душу спалену.

Мені би знати, що тебе немає,

в далекий край взяло твоє життя.

І хай весна вже більше не заграє,

Я буду знати - болю вже нема.

Мені би знати, це моє бажання,

Не зустрічати більш тебе ніде,

І хай би пустка в серце надійде.

Не хочу чути більше про кохання,

Не хочу знати що воно таке,

І це моє найбільше побажання.

Мадонна у пеклі

І в глибині щонайчорніших днів,

коли земля увійде в коло пекла,

я памʼятатиму коли тебе зустрів,

я не забуду смутку твого светра.

І вже тоді, коли зійду ногою

на путь у смерть, на чорну рівнИну,

моя душа наповниться тобою,

вона візьме у тінь тебе одну.

І будеш сонцем серед мук великих,

і будеш вітром серед жару дня,

водою скропиш рани від огня.

Я погляд з мук до тебе оберну,

Моя мадонно вічна та пречиста,

Ти мій Господь, в тобі моє причастя.