Усмішка

Твоя усмішка - істинно жіноча,

неначе вітер теплий навесні,

вона прекрасна і така хороша

її стрічаю серед ночі в сні.

Твоя постава - мов билина степу,

здається мить - надломиться зовсім.

її обняти я щомиті прагну

і розчинитись в подиху твоїм.

Холодні руки хочеться зігріти,

віддати силу і своє тепло

аби тобі вже зимно не було.

То маю цю незгаслу безнадію

котра жевріє мов маяк у тьмі

Прошу світи, світи ще мить мені.

Я вас люблю

Я вас люблю у повній безнадії,

Колись торкнутись вашого волосся,

Ви живете у наймилішій мрії,

А, може, це також мені здалося.

Я потонув напевно остаточно

В очах блакитних, голосі солодкім,

І цей процес тривожньо - незворотньо

Мене веде до щастя в кожнім слові.

Тривай же вічно, свЯта королівно,

не покидай мене у цьому світі

Аби я жив у твоїй ніжній тіні.

Аби я міг тобі принести певно

і спокій серця, і душі тривоги

Аби я світ поклав тобі у ноги.

Верни мене у сни

Верни мене у свої сни,

Прийми мене у свою душу,

Тобою дихати я мушу

Немов повітрям між води.

Прости мені помилки давні,

То не моя страшна вина,

Що моє серце захопила

Твого волосся буйна хвиля.

Врятуй, зціли мою руїну,

Мене собою наповни,

І почуття мої прийми

Коли я падаю в коліна.

Додай мені любові сили,

Я цілу землю принесу

Тебе на трон перенесу

і дам всю гідність королеви.

Мене у сні ти обіймала

Мене у сні ти обіймала

Вустами до плеча припала

І серед ночі враз здалося

Що я втоплюсь в твоїм волоссі.

Та раптом сонце.піднялося

І на землі де тепла осінь

Вогнем спалила навіть кущик

Яскраве сяйво зайнялося.

В моєму щастю у безмежжі 

Не було страху ані смерти

Твоя рука вела без злости 

У дивний світ. Та це здалося

Було це маревом між ночі

І вже коли устав ранок

Лишилася глибока рана

Од слів байдужих та зневаги.

І як бреду у падолисті

Тримаючи горнятко кави,

Ти лиш смієшся з мого смутку,

Ногою топчеш вірш у згортку,

І в той момент ти розтоптала

Гаряче серце між кленАми.

Весняна осінь

Я весну в осінь стомлено покличу

Її тепло, що зігріває все.

Але мені і грізно і пророчо

Холодний вітер у чоло дмухне.

Печать із неба дощ порозриває,

Чавунні хмари вкриють синяву,

Глибоко в грудях серце ще ридає

Шукаючи у осені весну.

Чого у плач всю душу віддавати?

Чого б то сни у темряву нести,

Коли довкола тиша і дощі?

Бездумно йду, долаю калабані,

Що тихо бульки видають у світ,

В якому мій сповільнився політ. 

Вирок долі

Жорстокий вирок присудила доля

За всі гріхи, несповнені діла - 

В тобі одній гірка моя неволя 

І водночас - солодка пелена,

Неначе в'язень, ланцюгами скутий,

Тебе щоразу бачу у красі

І нащоденно терплю ніжні муки,

Коли стрічаю очі голубі.

Ти безтурботна, майже невагома

Веселий усміх - буйний ураган,

А десь глибоко ледь видніє втома

В ту мить коли з собою сам-на-сам.

Дозволь на хвилю увірватись бистрим,

Зефіром теплим груди обійнять,

І залишитись на миттєвість чистим

Фруктовим смаком на твоїх губах. 

Бо лиш цілунок твій солодко - пряний 

Мене до волі миттю проведе.

І упадуть мої важкі кайдани,

А твоя втома - раптом пропаде.

Моя бо мука, а твоя тривога

Живуть нарізно, викликають щем.

Будемо ж разом, бо для нас розлука 

То майже певно - неминуча смерть.

Рання погожа осінь

Далекий всесвіт зорями бринить,

земля орбіти пробігає знову,

а я сиджу у лісі, і дзвенить

маленький коник у траві з росою.

Сюрчить невпинно як думки в мені,

вони до тебе щосекунди линуть,

а ти пішла у темінь далини,

і сил нема тебе уже настигнуть.

Це так буденно, так неромантично,

мільйони раз це бачила земля,

але мен - мені оце незвично,

бо це моє, моє й твоє життя.

І вжде тому душа болить невпинно

від пустки в серці, бо його нема...