Más fuerte que yo (Це сильніше за мене)

Як забути мені, вирвати із груді

лютий біль, що дала твоя ніжна любов

Як дізнатись мені, що за жінка була

котра моє життя цілком зруйнувала.

Я тобі не скажу, що за муки терплю

моя горда душа не дозволить жалітись

І хоч сльози бринять, не благатиму я

залишатись зі мною.

В часі твого смутку добре зрозумієш,

Що я був тобі давно призначеним чоловіком.

Якщо прийдеш ти любов знайти у мене

То залиш в моїх руках своє поранене серце.

 

Я прикушу губи, без питання мовчки

Я не хочу знати кому дарувала ти ночі.

Я сховаю ревність, котру розбудила

І прийму тебе такою, всі забувши образи.

Бо кохання до тебе

вже сильніша за мене.

La última noche (Останньої ночі)

Автор: Bobby Collazo

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Я хочу вже забути, але ще не можу.

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Хочу стерти в пам'яті своїй.

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Я ношу під серцем наче ваду свою

Останню цю ніч, яку я провів з тобою,

Нині хочу стерти у житті

Чому лишила тієї ночі?

Чому лишила на самоті?

Я був самотнім тієї ночі

В полоні зради та спогадів.

Не муч мене

Мене не знищуй своїм поцілунком,

не лий отрути в зморені вуста,

я вже напився солодкавим трунком,

і захлинувся у твоїх персах.

Любов у тебе - наче згубна сила,

приносить біль і радість водночас,

твої обійми мов осіння днина,

тепла не мають як дощу стіна.

Забути очі, синявою повні,

і серед сну бажаю повсякчас

аби в минуле перевести нас.

Та поки будь ранковою зорею,

веди крізь ніч до променів ясних,

які мій човен проведуть в шторми.

Холодність

Холодний дощ свою співає пісню,

По підвіконню стукає злегка,

І небо темне сірість непривітну

Кидає тінню в наші почуття.

Обоє мовчки снідаєм на кухні,

А потім мовчки йдемо хто-куди.

Вже не цікаві бесіди при свічці

Або розмови в передчутті весни.

То просто осінь, сповнена туману,

Так непомітно завітала в сни,

В яких любов сприймали як оману.

По цій дорозі вороття немає,

Чекати треба снігу та зими,

Бо в тиші слів любов не оживає.

Осінній час

Осінній час - пора увітіння листя,

яскраві шати вкрили деревця,

і жовтий дощ на голови ще ллється,

поривний вітер бігає зрання.

Надворі зимно, де-не-де вже іній,

ти серед жару втомлено ідеш,

і колрі неба надпрозорий, синій

у твому ж серці - полум'я гуде.

Вогнем кохання серце зайнялось,

а море слід - лишилось позаду

крокуєш мило, маючи насгану.

У слід тобі свій погляд подарую,

один лиш погляд - тор дарунок мій,

а що ще можу я віддать тобі?

Осіння полум'я

Горять асфальти полум'ям осіннім,

листочки жовті падають з гілок,

ще кілька днів і землю вразить іній,

трава одягне білосніжний шовк.

І того ранку вийдеш на дорогу,

повільно підеш в білому пальті.

Чи пригадаєш ти мо персону?

Чи залишив глибокий слід в тобі?

Я бо любив тебе неначе волю,

твої вуста ще досі на мені,

коли лежу в холодній вже землі.

А ти живи, ходи і веселись,

на білий іній радісно сварись,

а я на тебе з неба подивлюсь.

Безнадія

О, безнадіє, сповнена тривоги,

ти полонила серце і думки,

мені би крила і польоту волі,

мені би сміху, щастя й радости.

Ланцюг на шию, руки у кайдани

мені даруєш на усі віки,

але душа не хоче знати рани,

вона тріпоче мов досвітні сни.

Благаю тихо, ледь вуста ворушу,

твоє імення кличу у нестямі

аби ти стала порятунком тьм'яним.

Бліденьким світлом зірки на світанні

мене врятуєш у кромішній млі

з усього злого, що живе в мені.

Ще мить

Твоя усмішка - істинно жіночна,

неначе вітер теплий навесні.

Вона весняна, і така привітна

її стрічаю серед ночі в сні.

Твоя постава - мов билина степу,

здається мить - надломиться зовсІм.

Її обняти я щомиті прагну

і розчнтись в подиху твоїм.

Холодні руки хочеться зігріти,

віддати силу і своє тепло,

аби тоді вже немно не було.

То маю ще незгаслу безнадію,

котра жевріє мов маяк у тьмі.

Прошу світи, світи ще мить мені.