У сні мене не обіймай,
я вже втомився від цілунків,
які даєш немов дарунки
крізь простір і доріг розмай.
Ці дивні з відстанню стосунки
потроху змили і лице.
Ще памʼятаю поцілунки,
а забуваю я тебе.
Ти лиш бліда подоба себе,
і майже тінь десь на стіні.
Вже йди собі в світи від мене
і тільки спомин залиши.
ЖмутОк віршів, і кілька стрічок
в одній листівці на Різдво.
Бліда подоба того що було.
Немає коментарів:
Дописати коментар