Мов корабель потрапив мілИну,
в душі розвій, і буря і шторми,
вона мене колись, було, боліла,
а вже тепер затерпла - не болить.
Я наче камінь, втомлений століттям,
простий вапняк сотворений поліпом.
Бездушне тіло, втративши свій дух,
безвольно дніє, втративши і слух.
Не чує болю, радощі забуло,
фальшиво плаче, і сміється так,
глише шоденно щастя імітує
і сірі дні перетирає в мак.
Собі стою, на серці наче пустка
Воно працює, та не відчуває
все те, що кожен з нас щоденно має.
Немає коментарів:
Дописати коментар