Пальці

Чомусь пригадую лише

твої тендітні довгі пальці.

Вони неначе те кліше - 

тебе означують без фальші.

Вони стабільно, рівномірно,

в суглобах сплетені до ладу.

Немає й натяку подагри

або другОї ще хвороби.

Для них призначена напевно

уся та музика Шопена,

в якій високі, довгі ноти

витягують тендітні пальці твої.

І дуже дивно памʼятати

Лише тендітні твої пальці,

А решту всю - і не згадати...

Втрачене життя

Доволі часто так буває

життя іде у нас не так.

Ми все плануєм, здобуваєм,

і результат - не щоб брак,

але не те що ми чекаєм.

І вже тоді, здобувши досвід,

на перехресті півжиття,

ми все змінити дуже хочем,

а часу - майже вже нема,

бо в нас попереду зима.

І що ж тоді зробити можна?

Все руйнувати і піти?

Чи може варто розпочати,

усе зробити знов таким,

коли найперші робляться сліди?

Поцілунок

Ми наближаємось повільно,

рука в руці уже давно,

ми наче в танці божевільнім

зближаємось, зближаємось…

Довкруг зима, морозний вечір,

і ось вже руки на плечі,

і голови тремтячий нахил,

і трепотіння голосів...

Усе злилося неймовірно

у теплоті присохлих вуст,

і загорілись блискавично

рожеві пупянки від губ.

І вже коли розкрились очі,

ми посміхнулись мимохідь.

тепер для нас відкриті ночі,

Тепер - поєднані у ній.

Ніч п'ятнадцята

В самотні літні ночі

я згадую минуле:

чиїсь відкриті очі,

Наповну вбрані груди.

О ні, я не ховаюсь

фантазій не плекаю,

я тихо відкриваюсь,

І згадую що було.

І цей прекрасний спогад,

твої тендітні руки

підлесли аж до неба

мої думки і муки.

Немає вже польоту,

моя іскра погасла,

я бачу тільки сльоту

і хліб з окрайцем масла…

Минуле не вернути,

як фарш у м'ясорубці,

піду рубці намащу

і псові дам поїсти.

Ніч чотирнадцята

У спогадах моїх,

ти чиста, молода,

красива та свобідна,

весела та сумна.

І усмішка твоя

сяйливо - білосніжна.

І голос твій дзвінкий

немов ручай весняний.

Ти в пам’яті моїй

жива та вседієва,

зціляєш всі старі

мої гноєні рани.

Минули довгі дні,

а ти мене тримаєш,

крізь бурі проведеш

до вічних сновидінь.

Ніч тринадцята

Оплакую любов свою,

вона мертвА, застигла.

А може скажу соловʼю,

щоб не співав надривно.

Шукаю бистрої розради,

У сні та музиці Шопена,

а в голові бренять плеяди,

і кров дрижить у хворих венах.

І знову ніч, темІнь довкола,

переглядаю записник,

мого життя щоденник кволий,

я викидаю на смітник.

Тебе прекрасну та сумну,

я збережу навічно.

Пробач, що був трагічним.

Ніч дванадцята - Колискова

І спи і мрій і поринай

до царства Морфію нічного,

лише позаду залишай

шнурочок сплетеного льону.

Лише за ним достатньо сил

вернутись в світ ранковий.

А знаєш що? Я все "наплів".

світанок прийде скоро.

Ніч одинадцята

Добраніч.

І ні слова більше.

Твої вуста закрию поцілунком.

І ти заснеш сьогодні вже раніше

ніж дві зорі сховаються в світанках.

І добрий ранок

скаже тОбі сонце,

палке проміння збудить на світанку.

А я наповию твоє ніжне серце

у золотистім вранішнім серпанку.

А добрий вечір,

сповнений турботи.

Принесе втому, радісну і млосну,

і я ставатиму як до роботи,

збирати з вуст твоїх солодкі роси.

Ніч десята

Мене нема.

Я вже пішов.

В бездні ночі потонув.

А нині ти,

наказуй ти

і я слова твої сповнЮ.

І не дразни

намарно слів,

не викидай на вітер.

Бо в твої сни

прийду сліпий,

і заберу набільше.

Це грізний знак.

Мої слова,

моє палке прокляття.

Тож накажи,

не відступи

від мого заклинання.

Наказуй, щоб

ішов я спать,

і довго спав, до рання.

І королівною

у снах

явись мені з коханням.

Ніч дев'ята - Сонний я

Світанок запалив Венеру,

і сходить сонце, зір нема,

Я ставлю каву на пательню

і не запалюю вогня.

Я навіть очі не відкривши,

ледь йду на кухню і стою

неначе мумія невтішна,

неначе пугало в степу.

А ти своїм палким коханням

не дала спати цілу ніч

ти цілувала із натхненням

всього мене і навіть більш,

Ти наче всесвіт обіймала

своєю ніжністю й любовʼю.

І всю себе мені віддала

в нічному танці запальному.