Крізь століття

На вічну памʼять офіцера, морського піхотинця Андрія Кузьменка

І через тисячі століть,

Коли земля впаде на сонце,

Я зможу наче мимохідь

Війнути вітром у віконце.

Крутитись віялом в дворі 

На вітряку мойого сина,

Майнути швидко і вгорі

Дощем пролитися на ниви.

Маленький янголом прийду

У сни твої, моя кохана,

Візьму і витру ту сльозу,

Котра завжди приходить зрання.

Мене нема, та поруч я,

Невидимо молюся Богу

За тебе, та дітей життя 

Віддав свою душУ убогу.

На віки вічні, нескінченно,

Моя свідомість при тобі.  

Поки стоїть над нами небо

Живи життя, а спи - у сні. 

Атака на місто

Гудком гуде сигнал тривоги.

Шукаєш в хаті дві стіни.

Нервові діти бʼються двоє

Відбій чекають, хочуть в сни.

І ти розпатлана дрімаєш,

Раптово згадуєш мене. 

Боя далеко, з того краю

Де зло на нас потужно пре.

Не можу зараз захистити,

Тебе, дітей уберегти. 

Я можу тільки духом бути,

З тобою бути подумки.

І моя варта вже скінчилась,

Я зміг зробити те що міг - 

Віддать життя на Божу милість

Та й поборотися я встиг.

Тепер лише на твоїх плечах

Маленькі діти і батьки. 

Твої згорьовані, старечі

Маленькі плечі матері. 

Тривога

Кругом сніги, холодний вітер

Усі щілини обвіва. 

На підвіконні мерзнуть квіти

Мабуть їм сниться вже весна.

Ялинка стомлена в куточку,

Стоїть, чекає часу дня,

В який її таку прекрасну

Розберуть до наступних свят.

Годинник цокає ритмічно,

Секундна стрілка все біжить.

Господар дому непомітно

Качалку - крісло тріпотить.  

Таке блаженне полудЕння

Сигнал тривоги розрива

Летять ракети, нашу землю

Вогнем убивчим накрива. 

Косу клепають дзядзьо

Косу клепають дзядзьо,

а бабка аж дзвенить,

напружене обличчя 

цигаркою димить. 

Великий молоточок

ритмічно стукотить,

а папіроса довга

вогнями променить. 

І склепану тоненьку

косу беру до рук,

вкладаю до кісєтя

І йду собі на луг.

А там - моя свобода,

я наче вже лечу,

косою виграваю

зрізаючи траву. 

І ти пливеш в долині

я лиш на мить спинив. 

І пальці всі порізав,

коли косу точив. 

Бо ти така красива,

не міг відвести віч. 

І ось тепер в повʼязках

два тижні мушу жить 

Ніч дев'ятнадцята - Я знаю

Чи знаєш як я знаю,

що любиш ти мене?

Твій погляд на прощання

мені говорить все.

Він спалює жагуче,

торкається низин,

в які я вже боюся

спускатися один.

Цей погляд вогнянистий

спалахує на мить,

та він говорить більше

аніж мільйони слів.

Здається, що мовчанка

то краще ніж слова.

У ній все дуже ясно,

В ній - загадка зла.

То ж рота я затулю,

не вимовлю ні звук.

Махну прощально перстом,

махну, торкнувшись рук.

І піду в невідомість,

у спокій вечорів.

Добраніч, мовчазливість,

Солодких, ніжних снів.

Раптово

Вернулася зима раптово,

За дві години - все в снігу.

І ти стоїш, піднявши вгору

Поставу всміхнену твою.

А сніг лапатий докидає

Маленькі часточки води,

Замерзлі крапельки кружляють

І осідають довкруги.

Здавалося весна прийшла

Теплом і сонцем обігріла,

Але зима на те й зима

Щоб мати ще достатньо сили.

А шо тобі? Чи маєш волю,

Перемогти той лід в собі?

І заховати в темнім схроні

Весняні почуття свої?

І хоч сніги, зима надворі

У тебе в серці - вже весна.

Вона вривається поволі

Вона збавляє твого сна.

А ти противитись не можеш,

Немає сил для боротьби.

Твої чуття ти вкласти хочеш

У руки мужні та міцні.

Колискова v 3.0

Кажу тобі - пора вже спати,

А ти лежиш, відкрита ночі, 

І хочеш так посумувати,

Щоб червоніші були очі. 

Це Ти ночами плачеш гірко 

І За минулим за майбутнім. 

А правда в тім, що треба жити

Сьогодні, тут, негайно бути. 

Хай день сьогоднішній буде

СповнЕнний клопотом з тривоги.  

А завтрашній коли прийде

То ти зустрінеш його знову.

І знову все почнеться так

Немов уперше прибувають

Усі проблеми із буття

А ти їх вперто подолаєш. 

Колискова дитинці

Люлі люлі засинай. 

І присниться певно рай. 

Там ангелик на плечі 

Все співатиме пісні. 

А Пречиста Діва Мати

Буде Сина сповивати

І співатиме пісні

Про Господні всі дари

Ти ж бери і скоро спи,

Сни в рамена поклади,

Щоби той ангелик милий

Не полетів десь у вирій. 

Колискова v 2.0

Ціхо, ціхо засинай,

Хай тобі насниться рай

І ангелик на плечі,

Котрий шепче слово: «Ні»,

Ні, не зупиняй цей час,

Ні, не треба гальмувати,

Йде війна, близький той час, 

І розлуку будем знати. 

Не спіши тужити вже,

Не ридай ночами пізно

Твій ангелик ще плече 

Зігріває своїм пірʼям.

Ну а поки ти спокійна,

Йди у ліжко - засинай.

Заривайся під перину,

Двері в хату закривай. 

Напитися тобою

Як упивався нині я тобою!

Припав посохлими губами джерела,

І тамував пристаєну знемогу,

 пʼючи із вуст солодкого вина.

Як милувався істинно красою,

і там де треба було промовчать,

я наче хворий, наче збожеволів,

про почуття хотів усім кричать. 

А ти мовчала, тихо говорила,

сміялась щиро всім, та не мені.

Принесла чай і ще цукерку білу.

У мене настрій був десь на нулі,

І ось на мить ти щиро посміхнулась.

А я розцвів, як кактус на вікні.