Я ваш слуга

Достатньо слова, лиш одного слова,

і я ваш раб на вічнії віки,

та мовчите. ви просто оніміла,

Вам не прийшли у сни мої думки.

А то є зле, я дуже сильно хочу,

аби ви враз вогнем запломеніли,

щоб ви могли читати мою душу

тоді би ви напевно зрозуміли

чому я вас бажаю до нестями,

чому мої думки розбіглись вбоки

і я мовчу як бовван у пустелі?

О не судіть мене ви дуже строго,

віднині я - всеціло ваш слуга

і вже нехай згорять мої слова...

Ви неповторна, наче цвіт кульбаби

Я вам скажу, у цій тілесній звабі,

котра дурманом голову п'янить,

ви неповторна, наче цвіт кульбаби,

і вам достатньо голову схилить

аби моє розбурхане бажання

повибухало іскрами журби,

бо я кохаю, щиро так бажаю

у вашім смутку хмари розвести.

Аби ви жили, плакали, сміялись

Од відчування, що у вас є той,

хто може біль пронести крізь вогонь.

І вас як фенікс з попелу підняти,

і у палкому шалі цілувати

аби вже більш нікому не віддати.

Не від світу цього

В полоні мрій моя душа літає,

я мов не в світі цьому ще живу,

А вже весна ось-ось і завітає,

І настрій мій накупаний в снігу.

Ще день сіріє, нічка наступає,

моя квартира тоне у імлі,

І в тишині компоту наливаю,

маленька річ у повній самоті.

Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.

Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...

Я проклинаю

Я проклинаю день, і ту годину,

коли ти знов у сни мої прийшла,

Я тихо жив,я мав спокійну днину,

А ти собі явилась з небуття.

Я вже забув твої блискучі очі,

в буденність сірість звичкою зайшла,

не чарували місяцем ті ночі,

коли довкола квітнула весна.

Але тепер - я знову у багатті,

горю то хіттю то боготворінням

твого тонкого і палкого тіла.

Я проклинаю це пекельне дійство,

коли помру - прокляттям розверзусь

і в саме пекло впАду й пропаду.

Очима повними спокути та журби

Людей багато у містах живе,

Вони біжать в неспокої по бруку,

а хтось в автобус простягає руку,

людська ріка стрибає та пливе.

І я пливу, і я борюся в хвилі,

очима повними спокути та журби,

через вікно вдивляюся запріле

у перші паростки холодної весни.

І ні бажання спраглого до цвіту,

Ані наснаги щось змінить в житті.

я краще трохи підіграю світу,

Прийду до праці, речі розкладу,
візьму до рук папір і чорну ручку.
А потім все написане спалю.

Це все так раптово

Раптово кохання прийшло

Заповнило пустку у грудях 

Шаленим потоком знесло

У мізках розкидане груддя.

У гості тебе не просив

В приміщення хворого серця. 

У Бога кінця я молив

Не знав що отак він озветься.

Його порятунку просив

Розради для хворого тіла

А Він - до кохання привів,

Втекти вже від нього несила.

Іронія в цьому гірка

Мав вмерти від хворого серця. 

Тепер ця кончина близька

Бо ти вже мені не озвешся.

І те що тебе не побачу

Ніколи в своєму житті

Собі - я ще може пробачу

А долі - напевно вже ні.

Клята розлука

Зима сьогодні майже без морозів,

одні тривоги, електрики нема,

скажи де ти, куди твої дороги?

в які краї війна ця привела?

Вже третій рік тебе щодня чекаю,

я тут надовго, майже до кінця

А ти далеко, десь за небокраєм,

І я мабуть вже не діждуся дня,

Коли візьму тебе на свої руки,

Коли цілунком сльози обітру

І вже ніколи в даль не відпущу.

Будем ридати, обіймати плечі,

долоні класти на свої вуста

і цілуватись та чекати ночі.

Я вас люблю

Я вас люблю, вже сумніву не маю,

Це не натхнення, не пусті думки,

Моє блаженство, моє сподівання,

на те що щастя на землі - то ви.

Ви моя фея, мій щасливий трунок,

Ви пісня моя, щира та наївна,

Я вам піднесУ дивний подарунок

Все моє серце, о любов чарівна...

Приходить ранок, сонце променіє,

А я чекаю зустрічі нової,

я вам бажаю привести надію,

і чисте серце, повного любові.

Ви моє світло у кінці тунелю,

я точно знаю, що коли помру

я пошкодую тільки за тією,

котру вкладав щовечора до сну.

Це я про вас пишу так загадково,

бо ви моя чарівна таїна,

я вас люблю, і це мабуть надовго

Я би сказав - на все моє життя.

Ніч двадцять друга - Мій подих зефірний

Щасливі зорі місячного неба,

вершина дня, де місяць став вінцем.

І я хотів би бути біля тебе,

побути трохи спокою гінцем.

І хмари ночі ледь направлять тіні,

котрі впадуть на втомлене лице.

О як хотів би порухом долоні

прибрати тінь від смутку, але це

Для мене зараз - майже неможливо,

ти так далеко в спогадах тих днів,

коли любов моя була мов диво.

Тому тепер - я можу тільки духом,

нічним зефіром пронестись над тілом,

твоїм заснулим, милим, ніжним тілом…

Місячне сяйво

У світлім сяйві місяця ясного,

Коли тривога на розрив гуде,

Тобі бажаю тільки сну міцного,

Назавтра знову новий день буде.

Ти зараз сон рукою відганяєш,

Тривожно дивишся у темну ніч,

Можливо ти сама все добре знаєш,

А я дарма сказати це хотів. 

Та я скажу, не буду ждати часу,

Коли вже сонце стане на поріг

І місяць, зорі втратять свою силу.

«Лягай поспи, не жди відбій тривоги,

З тобою буду в цей смертельний час

Якщо бажаєш - обійму твої ноги».