Весняна колискова

Коли весна ступає непомітно,

І час для сну сиреною гуде,

Тоді лягай, тебе стріча привітно,

Мʼяка подушка, і тепло грудей.

Вмостися добре, ковдрою накрийся,

Бо ще студено, холодом несе,

Закрий вуста, і віями зігрійся,

Найкращий спогад уяви і все.

Тоді ти зможеш лагідно заснути,

Душа твоя наповниться вогнем,

Якому завтра гори підвернути

Наснаги стане зовсім без проблем.

А поки спиш - то ціпʼятко жовтаве,

Пройде по пасмах, кучері змахне,

І поки сонце кволо рано встане,

Лахмате диво новий день почне. 

Музика в душі

О дивна музико прозорих сфер,

Звучиш в мені роками ти нечутно,

Я думав що давно мій дух помер,

А ти звучиш, хоча оглухло вухо.

І на клавірі звуки та даєш,

І кожна нота бʼє у саме серце,

 То темп повільний, то кудись біжиш,

Та неодмінно в граєш та звучиш.

Де джерело ховається твоє?

Те той потік тривоги та розпуки,

Я би хотів у нім сховати руки

і не почути голосу сумління.

А під акорд останній негучний

Закрити очі, розчинитись в нім.

 

Цикл "Пристрасть"

 Буревій

В моєму серці - буревії,

У грудях гучно гупотить,

Коли дивлюся в твої вії,

Коли торкаюся руки.

Той доторк пальців похололих,

Пече сильніше ніж вогонь,

А погляд із очей солоних

На попіл зводить мою плоть.

Ти вся пречиста і преніжна,

Твої вуста - як пелюстки,

У тобі промінь світить стигло,

І весняні біжать струмки.

Я прокидаюся раптово,

Холодний піт злива чоло.

Це тільки спогад, більш нічого,

Про те, що так давно було.

Слідами Данте

Тепер усе, я наче скромний Данте

Іду до пекла власного буття,

Мої слова, думки, ніщо не варте

Секунди світла од твого буття.

Ти відійшла, у світ далеких тіней,

І все вертає до кругів своїх,

Я тихо аходжу у тісні сінп

І залишаюся до скону власних днів.

І моє пекло вже раптово стало

Чистилищем на цій сумній землі

А тіні раю - тільки у вісні.

У тиші сум висить немов туман,

Що ледь чорніє серед надвечір'я,

І між життя я залишаюсь сам...

Одержимий

Тобою хворий майже до нестями,

Лише в тобі усі мої думки,

І не важливо чи будуть між нами

Усі слова, і вчинки, і листи.

Не мають значення мої бажання,
Вони - в тобі, бо ти осердя їх.
В моїх простих, немовлених зізнаннях

Великий всесвіт нереальних снів.

Я одержимий, це тепер напевно,

Бо замість крові - твій солодкий сміх

тече по жилах стомлено - повільно.

І ця весна навколо сонячна,

І ти лілея, квітнеш чарівна,
І я сиджу,. у тиші край вікна...

Ніч двадцять четверта - Хворий розум

І світлі дні, і навіть в темні ночі,

коли на небі місяць владарює,

мій хворий розум до нестями хоче

зігрітись світлом, котре зачарує.

В мені отрута наповнИла кров,

свідомість майже на межі здоровʼя,

О як би я хотів відчути знов,

красу життя, наповнену зусиллям.

А поки ти у кожній частині мене.

В моїх очах стоїть пʼянкий туман,

 благословляю сон в твоєму імʼї.

І я би вічно був таким слабим,

якби тобі це принесло кохання.

І погляд твій зробився би живим.

І спиниться серце

Густі акорди линуть із грудей,

І серця ритми нестабільні знову,

У мене смерть за коміром гуде,

І в мене трохи часу є на слово.

І що писати в цю останню мить?

Які завіти будуть вже без мене?

Свіча життя раптово догорить,

Але чи варто плакати про себе?

Я трохи жив, і навіть покохав,

Найкращу жінку в цілому столітті,

Та це минуло наче сон у літі.

І все життя щось старанно робив,

Але не зміг зробити головного -

У спільне щастя дати себе всього.