Translate

23 вересня 2025

Жарти

Кохання в них як у Шекспіра,
Таке ж наївне та примхливе.
Любов у них така в*язка,
Що пальці тягне в всі місця.
І прилипає дивовижно,
То до спини, а то до крижів,
Коли ж сягне вона стегна,
То відірвати сил нема.
Їм не важливо де стояти
На площі чи посеред хати,
У темну ніч чи в літній день –
Плетуть мільйони теревень.
Та забувають про одне:
У справжньому коханні неодмінно
Присутня раість,тихий щем,
А не бажання ень з днем
Втамовувати поклик тіла.

Останній день весни

В останній день прекрасної весни
Відчув я теплий поцілунок літа,
Почуй це віяння і ти,
Лощами й зливами омита.

Нехай твої рожеві губи
Пізнають радість нової пори,
А очі ніжні. Повні згуби
Дають промінчик після зимної роси.

Ти усмішнись пирйдешньому теплу,
До нього руки простягни,
Даруй любов лише тому.
Кого кохаєш більше ніж весну.

Найбільша таємниця

Найбільша в світі таємниця

Сховалася в людських серцях,

Вона жива, неначе криця,

Роз*ятрена в жарких печах.


Ми їй бездумно віддаємся,

Кидаючи у гущу слів,

А потім весело сміємся

Над своїм діянням дурним.

Вони ж бо нас не зупиняють

І все поциклу знов іде,

Події долею кидають,

Картаючи життя усе.


Та то не привід для розмови,

Коли удвох є дві душі,

Для них один єдиний погляд

Знайде до серця всі ключі.

Тобі на згадку

На згадку тобі – цілунок мій,

холодний, трохи здичавілий,

Але, таки, печально – ніжний.


Вуста ж так звикли до тепла,

 Аж вогкістю вкриває тіло,

Коли подумаю – нема,

І більш ніколи вже не буде

Солокости в руках,

Сп*яніння від парфумів.


На згадку тобі – дарунок мій – 

Свобода й воля од сумлінь

Ти - порятунок

Не заболіло серце моє,

Воно завмерло лиш на мить,

Коли ти поглядом з – під вій

Порятувала із неволі.

Я був закопаним в тюрмі,

У казематах кості мої

Пройнялись вогкістю і болем,

Не вірячи самій весні.

Тепер ожив,постав із праху,

В минулі дні полишив спомин.

А серцем бродить дикий сумнів – 

Можливо ти омани хмара?

А що як доля назначила

Тебе мені на вічну муку,

Тому так легко воскресила

Погаслу, сутінкову душу?

Того – таємного – не знаю,

та чую лиш буття нерівне.

я сумнів легко відкидаю,

і піддаюсь твоїм обіймам.

Свободи!

Свободи!..

Безмежности!...

Незмірности!..

Я вимагаю

Із терпкістю на стомлених вустах,

Від тебе, 

Доле, - 

Не гний мене на прах!

І вириватись,

Нещадно битись, 

Я не покину!

При лезі в горлі

Ти не зламаєш,

Душу не вкрадеш.

Я не зламаюсь!!!

І доки буду взмозі,

Лише кричатиму

І о нестями вимагатиму:

Безмежности!..

Незмірности!..

Свободи дай для нас!!!..


Буденна незвичність

У цій буденності незвичній

До тебе йду немов на свято,

Вуста несуть сувій подій,

А руки – радости багато.

Оце і ти; поза дверей

Всміхаєшся лукаво – хитро.

Не треба тисячі речей,

Лише усмішку, як в кокетки.

Та підожди безсило падать

У мої з ніжністю обійми.

А задивися до нестями

В чужі, привітні трохи вії.

І затонути в океані

Як субмарина атомічна…

Постій отак, сховайсь в халаті

Моя буденная незвичність.