Зимові довгі ночі

Ці довгі ночі у зимі,

Коли нема і краплі світла,

Тоді ввижається мені

Твій силует, ти ледь тендітна.

І все довкола тихо спить,

Ліхтар самотній при дорозі

Яскравим світлом тріпотить, 

Він загасити вже не взмозі,

 Маленький вогник у мені,

Маленький наче в церкві свічка.

Він розгорається мов гніт

Бере вогонь від запальнички.

І ніч панує, ніч німа,

Вона скупа на аліменти.

 І хоч я сам, і ти сама,

Нас не потрібні сентименти.

Ми побалакаємо з тобою,

На білий місяць позиравши,

І потім ляжем в супокої,

Весняний ранок зустрічавши. 

Я так упевнено…

Я так упевнено брешу

Тобі, собі, усім довкола, 

А потім - ніч прийде раптово

І я у відчаю змовчу.

Буду сльозами умиватись,

Під звуки музики скрипок,

Щоби хоч трохи заховатись 

Від всіх навʼязливих думок.

А ці думки - лише про тебе,

Про твої очі весняні,

Вони настільки голубі,

Що серед ночі - бачу небо.

І твої губи ледь рожеві

Солодкі, спраглі як хурма. 

Та навіть слова гіркота

Не позбавляє від любові.

Я так упевнено брешу,

Себе обманюю щоденно.

Колись таки я припиню

Тебе прийму нескінченність.

І розпадуться на складОві,

Частинки, атоми, протони,

Цілком розчинюся в тобі,

І не повернусь вже ніколи. 

Стрічаю вас як свято

Коли стрічаю вас у середмісті

поміж дерев, де трави поросли,

ми дивимось прямісько у вічі,

ми наче діти - сміємось усім.

У тому парку - наші поцілунки,

поміж дерев - є пристрасть молода.

поміж берез давали подарунки

в надії щирій нам цвіла весна.

Тепер ми скупо голову опусти,

я капелюха скину і кивну,

і далі парком поспіхом піду.

стрічаю вас як незабутнє свято,

важливу ноту в юності моїй,

котру заграти так і не зумів.

Я ваш раб

Достатньо слова, лиш одного слова,
і я ваш раб на вічнії віки,
та мовчите. ви просто оніміла,

Вам не прийшли у сни мої думки.

А то є зле, я дуже сильно хочу,

аби ви враз вогнем запломеніли,

щоб ви могли читати мою душу

тоді би ви напевно зрозуміли

чому я вас бажаю до нестями,
чому мої думки розбіглись вбоки

і я мовчу як бовван у пустелі.

о не судіть мене ви дуже строго,

віднині я - всеціло ваш слуга
і вже нехай згорять мої слова...

Ви неповторна, наче цвіт кульбаби

Я вам скажу, у цій тілесній звабі,

що я горілка голову п'янить,

ви неповторна, наче цвіт кульбаби,

і вам достатньо голову схилить

аби моє розбурхане бажання

повибухало іскрами журби,

бо я кохаю, щиро так бажаю

у вашім смутку хмари розвести.

Аби ви жили, плакали, сміялись

Од відчування, що у вас є той,

хто може біль пронести крізь вогонь.

І вас як феніск з попелу підняти,
і у палкому шалі цілувати
аби вже більш нікому не віддати.

Не від світу цього

В полоні мрій моя душа літає,

я мов не в світі цьому ще живу,

А вже весна ось-ось і завітає,

І настрій мій накупаний в снігу.

Ще день сіріє, нічка наступає,

моя квартира тоне у імлі,

І в тишині компоту наливаю,

маленька річ у повній самоті.

Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.

Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...

Я проклинаю

Я проклинаю день, і ту годину,

коли ти знов у сни мої прийшла,

Я тихо жив,я мав спокійну днину,

А ти собі явилась з небуття.

Я вже забув твої блискучі очі,

в буденність сірість звичкою зайшла,

не чарували місяцем ті ночі,

коли довкола квітнула весна.

Але тепер - я знову у багатті,

горю то хіттю то боготворінням

твого тонкого і палкого тіла.

Я проклинаю це пекельне дійство,

коли помру - прокляттям розверзусь

і в саме пекло впАду й пропаду.