Я наче камінь...

Мов корабель потрапив мілИну,

в душі розвій, і буря і шторми,

вона мене колись, було, боліла,

а вже тепер затерпла - не болить.

Я наче камінь, втомлений століттям,

простий вапняк сотворений поліпом.

Бездушне тіло, втративши свій дух,

безвольно дніє, втративши і слух.

Не чує болю, радощі забуло,

фальшиво плаче, і сміється так,

глише шоденно щастя імітує

і сірі дні перетирає в мак.

Собі стою, на серці наче пустка

Воно працює, та не відчуває

все те, що кожен з нас щоденно має.

Розрив

Мене ти вигнала із мого дому,

впустила пустку, іншого знайшла.

І я тепер мов неприкайний йолоп

стою на руїнах нашого життя.

Все так раптово, все занадто швидко,

немов літак звернувся у піке,

гя не помітив, що зробив навмисно,

з твоїм життЯм, яке ж воно гірке…

Ти безнадійна, майже збайдужіла,

розбита словом, і жорстоким гнівом.

І вже твоя душа така "весела"

немов посклАдане в кутку каміння.

Я руйнівник. І все я зруйнував,

і твої мрії, і твої бажання

я на смітник відніс і закопав…

Прокляття

Не жди мене сьогодні опівнОчі,

я не прийду хоч ти чекаєш ще.

Не подивлюся в твої ясні очі,

твоя любов обпалює мене.

Я спопеляюсь від твоєї ночі,

згораю серцем духом і єством,

мене ти мучиш полумʼям гарячим

і я впадаю в коматозний сон.

Я пропаду і щезну десь навіки,

ти зможеш ще собі знайти любов.

А я спочину під намистом срібним

із тихих зір та місяця, а втім...

Твоя любов - прокляття за провини,

за всі гріхи які зумів знайти,

і найдорожчим людям принести.

Демон

 

Я бачив сон, тривожний дивний сон,

Мені він снився вже не перший раз. 

У цьому сні був чорний чорний демон,

І він прийшов у дуже дивний час. 

Я все ще спав, над ранок досипав.

І ось в глибоку втрапив я печеру..

Тривожний страх я чітко відчував

І мусів йти на сіро - чорну гору.

Я піднімався важко і повільно,

Щось не давало підвестись уверх,

І вже коли піднявся до вершини 

Мій меч важкий від слабкости упав.

І що це було, що це означає? 

Цей сон з повтором - нащо він мені?

Це може доля стука й натякає?

На суперечність моїх прожитих літ?

Ти пригадай...

Ти пригадай, коли ми вперше були.

Ти одягла прозору білу блузу .

І твою руку, що тремтіла дрібно,

я цілував немов би одурілий.

І обіймав твоє ледь тепле тіло,

я заспокОїти його хотів би

Безмежно щирими цілунками у шию.

Нажаль лиш так любити я умію…

У ті моменти, коли ми так кохали ,

в полоні трепету і радости літали,

я точно знаю - ми не відчували

Ані біди, ні жодної печалі.

У напівтемній стишеній кімнаті,

ми цілували душі нерозкриті.

І потім ранок разом зустрічали,

а надворі пташки собі співали.

Ляпас

Я просто ошелешений,

палає вся щока.

Я миттю отвережений

від твого ляпаса.

Це було так по дикому,

але водночас щиро.

Ну а мені не битому

зробилось трохи дивно.

Навіщо ти вліпила так,

Коли тобі байдужий я?

Навіщо ти прийшла сюди

І в писок зацідила ти?

Якщо тобі не байдуже,

То ліпше йди, цілуй уже.

не треба більше ляпасів,

від них так серце гупає.

Сумніви

Я тебе уявляв інакше,

в моїх очах ти була рідніша,

і може то ілюзія найперша,

коли ми думаєм закохавшись.

А потім ти зробилася холодна.

і може то і є моя проблема,

коли роки біжать неповоротно,

а перед нами виплива дилема.

«Чи варто вкладатися в наші стосунки?

Чи потрібна мені оця каторжна мука,

коли поруч жінки, котрі поять трунком

і цілунками вкриють натруджені руки?»

Шлях легкий обираю частенько в житті,

та тепер я наважився трудним піти

а хто - зна чи буде з того путнє хоч щось?..

Я колись прийду...

 

Прийду до тебе на весні,

У цвіті маків червонястих.

Промінням блисну по лиці

І по очах блакитно сяйних.

Веселим пташком прилечу,

І на руці вцілую дзьобом.

Волошку - квітку принесу

І притулюсь до тебе лобом.

І ніжним джмелем пролечу ,

І заплетусь в твоє волосся

Ні, не лякайся, не вкушу

Тобі на мить оце здалося.

І цього дня, хоч я загинув,

Тебе буду оберігати. 

Лише прошу - спинись ридати.