Ніч дев'ятнадцята - Я знаю

Чи знаєш як я знаю,

що любиш ти мене?

Твій погляд на прощання

мені говорить все.

Він спалює жагуче,

торкається низин,

в які я вже боюся

спускатися один.

Цей погляд вогнянистий

спалахує на мить,

та він говорить більше

аніж мільйони слів.

Здається, що мовчанка

то краще ніж слова.

У ній все дуже ясно,

В ній - загадка зла.

То ж рота я затулю,

не вимовлю ні звук.

Махну прощально перстом,

махну, торкнувшись рук.

І піду в невідомість,

у спокій вечорів.

Добраніч, мовчазливість,

Солодких, ніжних снів.

Раптово

Вернулася зима раптово,

За дві години - все в снігу.

І ти стоїш, піднявши вгору

Поставу всміхнену твою.

А сніг лапатий докидає

Маленькі часточки води,

Замерзлі крапельки кружляють

І осідають довкруги.

Здавалося весна прийшла

Теплом і сонцем обігріла,

Але зима на те й зима

Щоб мати ще достатньо сили.

А шо тобі? Чи маєш волю,

Перемогти той лід в собі?

І заховати в темнім схроні

Весняні почуття свої?

І хоч сніги, зима надворі

У тебе в серці - вже весна.

Вона вривається поволі

Вона збавляє твого сна.

А ти противитись не можеш,

Немає сил для боротьби.

Твої чуття ти вкласти хочеш

У руки мужні та міцні.

Колискова v 3.0

Кажу тобі - пора вже спати,

А ти лежиш, відкрита ночі, 

І хочеш так посумувати,

Щоб червоніші були очі. 

Це Ти ночами плачеш гірко 

І За минулим за майбутнім. 

А правда в тім, що треба жити

Сьогодні, тут, негайно бути. 

Хай день сьогоднішній буде

СповнЕнний клопотом з тривоги.  

А завтрашній коли прийде

То ти зустрінеш його знову.

І знову все почнеться так

Немов уперше прибувають

Усі проблеми із буття

А ти їх вперто подолаєш. 

Колискова дитинці

Люлі люлі засинай. 

І присниться певно рай. 

Там ангелик на плечі 

Все співатиме пісні. 

А Пречиста Діва Мати

Буде Сина сповивати

І співатиме пісні

Про Господні всі дари

Ти ж бери і скоро спи,

Сни в рамена поклади,

Щоби той ангелик милий

Не полетів десь у вирій. 

Колискова v 2.0

Ціхо, ціхо засинай,

Хай тобі насниться рай

І ангелик на плечі,

Котрий шепче слово: «Ні»,

Ні, не зупиняй цей час,

Ні, не треба гальмувати,

Йде війна, близький той час, 

І розлуку будем знати. 

Не спіши тужити вже,

Не ридай ночами пізно

Твій ангелик ще плече 

Зігріває своїм пірʼям.

Ну а поки ти спокійна,

Йди у ліжко - засинай.

Заривайся під перину,

Двері в хату закривай. 

Напитися тобою

Як упивався нині я тобою!

Припав посохлими губами джерела,

І тамував пристаєну знемогу,

 пʼючи із вуст солодкого вина.

Як милувався істинно красою,

і там де треба було промовчать,

я наче хворий, наче збожеволів,

про почуття хотів усім кричать. 

А ти мовчала, тихо говорила,

сміялась щиро всім, та не мені.

Принесла чай і ще цукерку білу.

У мене настрій був десь на нулі,

І ось на мить ти щиро посміхнулась.

А я розцвів, як кактус на вікні.

Я не зову тебе ніколи... більше...

Я не зову тебе ніколи,

імʼя твоє не шепочу.

Моє прокляття невимовне

я більш не марю зустріччю.

Мої гормони погоріли,

і серце бʼється як завжди,

і хоч буває раптово днина,

коли ввижаєшся мені.

Твоя ситцева літня сукня

в бузково - білих кольорах.

Її побачив серед дня,

а придивився - не вона.

Хоча і маревом прийдеш,

І хоч не жду тебе ніколи,

а серцю зараз не накажеш,

воно тріпоче як у школі.

Ти - не минаєш

Ти не минаєш. Ти - в мені,

неначе хмара в яснім небі,

твій силует пливе ві сні

І очі світяться шалено.

Ти не минаєш. Ти як тінь

покрила душу, зжерла тіло,

мені й боротися вже лінь,

бо ж переможеш неодмінно.

Ти не минаєш. Ти як вогонь,

багаття ніжне та рухливе,

в той час коли сиджу як слонь,

воно мандрує моїм тілом.

Ти не минаєш. Ти вода

мене очищуєш напевно.

у мене мокра голова

і я пірнаю так блаженно.

Ти не минаєш. Ти любов

тобою можу світ звершити.

Я насолоджуюсь тобов

і годі щось із цим робити.