Любов не минає

Памʼяті Максима Ємця (псевдо «Єнот»)

Любов ніколи не минає, 

Вона жива у нас обох

І тільки туга проростає

У дні розлуки і тривог.

В часи коли свинцеві хмари

Надходять з півночі щодня

Довкола смерть кружля круками

і вириває нам серця.

І вириває наші душі

з крихтих тілесних оковІв

А може я злетіти мушу

тебе лишивши острорІнь?

Моя любов не проминає,
З тобою завжди повсякчас.

Коли вже сонечко сідає

Моя душа огорне нас...

Греція

Коли шторми гуляють синім морем

До мене Греція приходить у думки

Ми там удвох ховали своє горе,

Ми там удвох - боялися води.

А та вода прозорістю манила,

І білі панцирі світилися вночі,

Мене із пристрастю ти полюбила,

Я ж провалився у твої думки.

І наші ті нічні гуляння влітку,

І денна пристрасть у спекоту дня

Мені завжди видніється в штормах.

Не знаю як працює моя памʼять,

Тому, мабуть, забув твоє лице

Коринту берег зна імʼя твоє.

Сліди на піску

Сумні сліди лишились на піску, 

А ти пішла у темноту нічну,

І вже сліди прибрало чесне море

Твоє тепло лишило серце моє. 

Повільно йшла у сірості вечірній,

І зимний вітер сукню розривав,

Я може й міг теплом тебе зігріти,

Та я не йшов, я просто постояв.

Я думав легко «Це мене покине»,

Думки твої, твоє серцебиття

Я ще тоді не знав про майбуття,

Про милі і тривожні сни про тебе, 

Я не жалкую навіть через роки,

Але тоді я мав зробити кроки…

Море нічнеє

Наснилося вночі тривожне море,

І хвилі бурею покраяли пітьму.

А потім вийшли опівнічні зорі,

Прогнали геть ту хмарну чорноту.

В нічному небі зорі так яскраво,

Сіяли наче бурі й не було,

І та краса така була щаслива

Що я збудився від ясного дива.

Я подивився на твоє обличчя,

Щока твоя немов пухкий пампух,

І бачу місяць трохи вже ущух.

Рука твоя холодна як крижина,

Її накрию, ніжно обійму

В нічнеє море я не відпущу. 

Хіба ти можеш?

Хіба ти можеш так піти від мене?

Лишити тут у сутінках зими?

Весна моя чекала твого неба,

Душа моя - тобі лише цвісти.

І так раптово все обірвалося,

Ти просто взяв, пішов у небуття,

А я лишилась і мені здалося,

Моє на мить спинилося життя.

Я не прошу вернутися до мене,

Ти просто йди, я муки проживу

Хай навіть потім в самоті помру.

У самоті не так погано бути, 

У нелюбові значно гірше жити  

Коли душа - у прагненні любити

Пустка

Любов без крил - як тіло без душі,

Неначе птах, що втратив дар літати.

Тепер ти знаєш як тепер мені

Тепер я знаю як не відчувати.

В мені вже пустка, втрачено ядро,

Осердя тіла і єства основа.

І зараз я в руках держу весло,

Та сил нема, мене лишила сила.

Руїна душ. Кохання вже померло,
Воно померло, навіть не жило,
і я чекаю на краю могили.

Чекаю дна у темряві кромішній,

Для мене світ - марудний та чужий.
А може ти щасливий та живий?..

Байдуже

Як бАйдуже раптово стало,

Чи то весна спізніло йде?

В тобі усе вже не цікаве,

Моїм минулим ти будеш.

Ще зовсім трохи - і останок

До нас прибуде на обід

Ми вже спожили той сніданок,

Що містит грона всіх обид. 

То не любов була, а мука,

Не було цукру на вустах,

Ти була як важка покута 

Опісля всіх гріхів у снах.

Я наче Бога не винив,

Не мав причин він карати

Мене тобою, але втім,

Нема чого когось картати.

Закрию двері. Візьму книги,

Піду в тумани майбуття,

Аби твою душевну кригу

Лишити в хвилях забуття. 

Зимові довгі ночі

Ці довгі ночі у зимі,

Коли нема і краплі світла,

Тоді ввижається мені

Твій силует, ти ледь тендітна.

І все довкола тихо спить,

Ліхтар самотній при дорозі

Яскравим світлом тріпотить, 

Він загасити вже не взмозі,

 Маленький вогник у мені,

Маленький наче в церкві свічка.

Він розгорається мов гніт

Бере вогонь від запальнички.

І ніч панує, ніч німа,

Вона скупа на аліменти.

 І хоч я сам, і ти сама,

Нас не потрібні сентименти.

Ми побалакаємо з тобою,

На білий місяць позиравши,

І потім ляжем в супокої,

Весняний ранок зустрічавши.

Я так упевнено…

Я так упевнено брешу

Тобі, собі, усім довкола, 

А потім - ніч прийде раптово

І я у відчаю змовчу.

Буду сльозами умиватись,

Під звуки музики скрипок,

Щоби хоч трохи заховатись 

Від всіх навʼязливих думок.

А ці думки - лише про тебе,

Про твої очі весняні,

Вони настільки голубі,

Що серед ночі - бачу небо.

І твої губи ледь рожеві

Солодкі, спраглі як хурма. 

Та навіть слова гіркота

Не позбавляє від любові.

Я так упевнено брешу,

Себе обманюю щоденно.

Колись таки я припиню

Тебе прийму як нескінченність.

І розпадуться на складОві,

Частинки, атоми, протони,

Цілком розчинюся в тобі,

І не повернусь вже ніколи.

Стрічаю вас як свято

Коли стрічаю вас у середмісті

поміж дерев, де трави поросли,

ми дивимось прямісько у вічі,

ми наче діти - сміємось усім.

У тому парку - наші поцілунки,

поміж дерев - є пристрасть молода.

поміж берез давали подарунки

в надії щирій нам цвіла весна.

Тепер ми скупо голову опусти,

я капелюха скину і кивну,

і далі парком поспіхом піду.

стрічаю вас як незабутнє свято,

важливу ноту в юності моїй,

котру заграти так і не зумів.