Ніч восьма

Тебе прошУ, лягай вже спати,

бо я далеко десь за горизонтом.

Я би хотів теплом своїм приспати

але сьогодні, я десь там, на фронті.

І уявляю як тебе торкаюсь ніжно,

а ти мовчиш й прискорено лиш дишиш.

Я закриваю очі від бажань прещирих,

я сподіваюся мене ти не залишиш.

В полоні злих ілюзій та фантазій

в безодні снів порожніх та холодних,

я помираю від незнАних стадій,

куди ми вдвох ще так і не дозріли.

Тому ти спи, засни, забудь, і плавай

у океані моїх щирих дум.

Я повернусь і ми пізнаєм разом,

що це за сон в якому тільки сум.

Ніч сьома

Я з іменем твоїм

лягаю пізно спати.

І ти наче сніг

колючий і лапатий.

Я з іменем твоїм

свій ранок зустрічаю,

в тумані прохолоднім

іду та й потопаю.

У імені твоїм,

мій кожен Божий день

присвячую тобі,

і мовлю сто пісень.

Я з іменем твоїм

щасливий і проклЯтий,

у милості своїй

дозволь мені пропасти.

Ніч шоста

Між нами даль, нема звʼязку,

у мене зараз глупа ніч.

Та все одно я вам пишу

в надії стрітись віч на віч.

Ви так далекою від мене

зробились кілька літ тому,

а памʼятати вас так треба

ви наче сонце на листку.

Без памʼяті про ваші риси

я дуже рано все ж помру.

Ви необхідні наче світло

для фотосинтезу листку.

І очі світлі, і волосся,

їх забуваю я щодня.

Ви наче кисень у повітрі,

якого майже вже нема.

Я Бога мОлю про одне -

щоб він поміг запамʼятати

ваш світлий образ. А учора

я бачив вас між вулиць Львова...

Я закохався

Я закохався, визнаю

цю очевидну істину.

І хоч я цього не хочУ,

але життя не уявлю

без ваших уст і ясних брів,

без цвіту віч та сонця вій.

Насінням впали на ріллю

любовʼю ще незайману,

тепер я полумʼям горю

щоденно із бажаннями,

котрі і в думці неможливо

собі сказати вголос щиро.

І ви це знали, добре знали,

що буде саме так зі мною,

тому замилено мовчали,

тому очима так кричали,

що я від крику занімів

і розкрИшивсь до ваших ніг.

Я вас виню у цій любові.

Вона тягар, вона нектар.

Щодня молю щоби цей дар,

ніде не щез і не пропав.

І хоч значні переживання

Та пізно йти, не час втікання.

І я приймаю це кохання.

Я визнаю його своїм.

Всецілим, щедрим, освяйним,

і зараз майже без вагання

надранок прийду я до вас.

Беріть мене, тепер я ваш…

Ніч п'ята - Nocturne in D-flat major

Ти знову снилася мені.

Блакитна сукня на тобі

ледь прикривала тОнкі ноги,

І поясок обводив стан.

Я пив водичку від знемоги

І раптом прокидатись став.

Вже котру ніч я прокидаюсь

на місці де смієшся ти.

Мене це трохи задовбало.

Немов навмисно і недбало

мій ангел кажи «зупинись»,

і сильно штурхає в піддих.

І кожен ранок наче зомбі

встаю, підводжусь, каву пʼю.

Я так тебе шукати хочу,

а мушу вийти на роботу.

І знову вечора я жду,

І сукню голубу твою.

Ніч четверта

Я чую вашу душу,

наболену й зворушну,

наповнену печаллю,

поранену і слізну.

Я чую ваше серце,

розтоптане, затерте,

сплюндроване і мертве,

нещасне та вразливе.

Я чую вашу мову,

і сміх немов намисто,

що пада по підлозі

так гучно, урочисто.

Я чую вас незмінно,

століттями, роками.

Це доля незавидна

сновидіти лиш вами.

Я так бажаю щиро

аби збулося диво -

Немов стою навпроти

й дивлюся вам у очі.

Я широко розкрию

свою просту долоню,

приставлю вам на груди

і зникну в вашій плоті.

Тепер - я частка серця,

Тепер - душі піщинка.

Мене вже не затерти,

всеціло ваш навіки.

Ніч третя

Із іменем твоїм

лягаю тихо спати.

Молитву шепочу

з думками про весну,

бо лиш одна весна

спроможна ізцілити,

те місце у грудЯх,

де серце мало битись.

А зараз серце мертве,

лежить в моіх долонях.

І як його зробити

отим що бʼє по скронях?

Як взяти з грУдей камінь

і вмить перетворити

на любляче й жадане

На те, що може жити?..

Ніч друга - Весняна

У тиху ніч весняний вітер

жене тепло поміж снігів.

І як же цьому не радіти?

Хіба не цього я хотів?

Коли в зимові довгі ночі,

у світлі тьмяних ліхтарів

мені ввижались ваші очі,

мені світились ваші сни.

Вогнями сонця запального

такого ж світлого як ви,

і божевільного цілунку,

цілунку світлої весни.

Той ваш цілунок - неповторний

СповнЕнний тонкощів добра,

Мене гормонами сповня

і я стаю уже невпинний.

Перша ніч

Далеко вже за північ,

ліхтар погас в вікні,

на кухні гашу світло,

повільно йду до снів.

Чи зможу я заснути

у ліжку прохолоднім,

коли нема нікому

зігріти мертве ложе?

Та байдуже. Заснути

я досить швидко зможу

якщо не зазирати

в екран мого смартфону.

Мороз огорне мовчки,

і сон прийде як квочка,

натерши вуха й очі

німою тьмою ночі.

Пролог

Ніч. Чомусь ніч є особливою порою доби. Серед дня ми клопочемося про справа матеріальні. А вночі… Вночі час йде інакше аніж вдень. Музику Шопена краще слухати увечері, особливо вальс op. 34  або баладу номер 1. Думати про абстрактні речі - краще саме вночі, коли всіе спить і тиша заповнює наше нутро.

Вночі файно підводити підсумки дня. Перед сном з бокалом вина чи шклянкою віскі добре згадувати про минулий день або, якщо у вас є свій цікавий життєвий досвід, можна згадати про все, що минуло. Ці спогади можуть бути солодким як цукор, можуть бути терпкими як вранішній еспресо (мені особисто епресо подобається більше, гіркота додає різноманіття смаку). Так само розбиті почуття є гарним ґрунтом для написання віршів. 

І цьому циклі - це різні вірші, що написані вночі, серед глупої ночі, коли згадуєш минуле і думаєш - що якби життя пішло інакше? А що якби? І таких безліч думок набігає… Вагання, переживання, невизначеність мені видалися такими, що саме вночі виявляють свою найбільшу силу, найбільшу амплітуду коливань. 

Мені особисто назвати це поезією складно, але не авторові вирішувати цінність написаного. Автор стверджує лише одне - нічне мистецтво більш інтимне, бо довкола тиша, і більш втомлене, замучене, вистраждане, зболене. Від того кожен рядок видається ціннішим.