Тиша і спокій

Блакиттю небо у весні налито,

І я дивлюся у безмежну даль.

А серце сильно хоче вже у літо,

коли тепла для тіла вже вдосталь.

Щоби яскраве сонце гріло дико,

Спалило землю і густу траву,

І ти була в купальнику відкрита,

Побігла швидко у потоках вітру.

У мене сміх застриглий на вустах,

У тебе регіт гУчний мов ліхтар,

що уночі розгонює пітьму.

І ми підемо у вечірній млості,

І не буде ані краплини злості,

Бо ми залишим тільки сліди босі.

Коли весна

Коли весна руйнує зимні ріки,

і чорний лід розносить береги,

холодна тінь приходить, і навіки

вплітає чорність у мої думки.

У ті часи, ще зимнотою звиті,

я наче пень сиджу біля вікна.

Моя душа у сумнівах сповита,

не має сну, немає і тепла.

Та знаю добре, все оце пройде,

весна і в серце моє завітає

усмІхом твоїм ніжно привітає.

Воскресне тіло, відживе душа,

вони не можуть зараз помирати,

як на поріг ступа твоя нога.

Пекельне божевілля

І вже тоді, коли вмирає ніч,

і тихий ранок входить у світлицю,

схили долоню до гарячих віч,

дай прохолоди на пекучу скроню.

Мою гарячку холодом залий,

гне дай вогню усе нутро спалити.

Мої вуста у подиху закрий

і почуттю дозволь хоча б остити.

А ти не можеш просто пломеніти,

тобі важливо жити і згоріти,

і абсолютно, повністю зотліти.

Це божевілля, це пекельний сон,

Я міг вогнем своїм тебе зігріти,

я міг тебе із ніжністю любити.

Я хочу щиро зізнатись

Я щиро хочу знову вам зізнатись,

про вас думки щодня свої плету,

І я не можу хоч на мить спинитись

я вас кохаю, я вже вас люблю.

І вже щодня вас бачити бажаю,

вста палкі так хочу цілувать.

Я вас люблю, я точно вас кохаю,

без ваших рук не можу існувать.

А ви байдужі, погляд ваш холодинй,

Ця синява очей немов мороз,

Мене проймає, я мабуть замерз.

Та йде весна, і вірю, що напевно

у ваше серце промінь западе,

і погляд ваш мене не омине.

І вкотре я дивлюсь

І вкотре я дивлюсь на твої руки,

тонкі фаланги пальців осяйних.

До своїх ран їх прикладу в розпуці.

Вони життя відновлюють, без них

мої вуста зімкнуться вже навіки.

Без їх тепла - я точно пропаду.

Вони палають наче білі свічки,

і шкіру спопеляють без вогню.

О я прошу! Прошу не забирай,

твого торкання від сліпих очей,

в моїх гріхах - ти найцінніший рай,

якого прагнув крізь мої літа.

І вкотре я дивлюсь на твої руки,

Їх поцілую у тяжкій розпуці...

Ти - від Бога

В тобі усе написано від Бога,

твоя краса - від ангелів зійшла.

Я проти тебе - тільки тінь убога,

невдалий жарт, уламок від творця.

В тобі життя пульсує невгамовно,

твої слова - мельодія небес,

і я вдихаю чисто й безумовно,

безмежний подих ідеальних сфер.

Чи я достойний цього ідеалу?

Чи можу я торкнутися хоч раз

п'янкого тіла та лиця овалу?

Як очевидно відповідь проста!

Її століттями давали вже не раз,

Та в моїм серці - ти жива свята.

Я й досі…

Я досі вас у погляді зову,

дивлюсь на небо, хмарами сповите.

І досі ще існую, ще живу,

Хоча життя із певністю розбите.

Ці спогади - то моє існування,

вони тримають душу на плаву.

Всі наші співпереживання

дають наснаги бути наяву.

І хай весна цвіте довкола,

я майже зсох, мій корінь неживий,

А ваш розмай - промовистий такий.

І парк мовчить, відлунує птахами,

цвіріння літо скоро принесе,

і тихий біль в душі моїй помре.

Назустріч веснам

Ти йди назустріч веснам,

Не стишуй ще ходи,

Хоч десь за горизонтом

ЗарОсли всі стежки.

Стежки, якими вчора

ходили ми удвох,

і не булО в нас горя,

не було злих думок,

Ми були наче хвиля

прозора та швидка,

І неймовірна сила

обох у даль несла.

Тепер весняна сила

Тебе у даль взяла,

І ти піти повинна,

Мене у ній нема.

І я піду повільно

У зелень весняну,

А ти в бажанні сильно

Зустрінь любов святу.