Зимові довгі ночі

Ці довгі ночі у зимі,

Коли нема і краплі світла,

Тоді ввижається мені

Твій силует, ти ледь тендітна.

І все довкола тихо спить,

Ліхтар самотній при дорозі

Яскравим світлом тріпотить, 

Він загасити вже не взмозі,

 Маленький вогник у мені,

Маленький наче в церкві свічка.

Він розгорається мов гніт

Бере вогонь від запальнички.

І ніч панує, ніч німа,

Вона скупа на аліменти.

 І хоч я сам, і ти сама,

Нас не потрібні сентименти.

Ми побалакаємо з тобою,

На білий місяць позиравши,

І потім ляжем в супокої,

Весняний ранок зустрічавши.

Я так упевнено…

Я так упевнено брешу

Тобі, собі, усім довкола, 

А потім - ніч прийде раптово

І я у відчаю змовчу.

Буду сльозами умиватись,

Під звуки музики скрипок,

Щоби хоч трохи заховатись 

Від всіх навʼязливих думок.

А ці думки - лише про тебе,

Про твої очі весняні,

Вони настільки голубі,

Що серед ночі - бачу небо.

І твої губи ледь рожеві

Солодкі, спраглі як хурма. 

Та навіть слова гіркота

Не позбавляє від любові.

Я так упевнено брешу,

Себе обманюю щоденно.

Колись таки я припиню

Тебе прийму як нескінченність.

І розпадуться на складОві,

Частинки, атоми, протони,

Цілком розчинюся в тобі,

І не повернусь вже ніколи.

Стрічаю вас як свято

Коли стрічаю вас у середмісті

поміж дерев, де трави поросли,

ми дивимось прямісько у вічі,

ми наче діти - сміємось усім.

У тому парку - наші поцілунки,

поміж дерев - є пристрасть молода.

поміж берез давали подарунки

в надії щирій нам цвіла весна.

Тепер ми скупо голову опусти,

я капелюха скину і кивну,

і далі парком поспіхом піду.

стрічаю вас як незабутнє свято,

важливу ноту в юності моїй,

котру заграти так і не зумів.

Я ваш слуга

Достатньо слова, лиш одного слова,

і я ваш раб на вічнії віки,

та мовчите. ви просто оніміла,

Вам не прийшли у сни мої думки.

А то є зле, я дуже сильно хочу,

аби ви враз вогнем запломеніли,

щоб ви могли читати мою душу

тоді би ви напевно зрозуміли

чому я вас бажаю до нестями,

чому мої думки розбіглись вбоки

і я мовчу як бовван у пустелі?

О не судіть мене ви дуже строго,

віднині я - всеціло ваш слуга

і вже нехай згорять мої слова...

Ви неповторна, наче цвіт кульбаби

Я вам скажу, у цій тілесній звабі,

котра дурманом голову п'янить,

ви неповторна, наче цвіт кульбаби,

і вам достатньо голову схилить

аби моє розбурхане бажання

повибухало іскрами журби,

бо я кохаю, щиро так бажаю

у вашім смутку хмари розвести.

Аби ви жили, плакали, сміялись

Од відчування, що у вас є той,

хто може біль пронести крізь вогонь.

І вас як фенікс з попелу підняти,

і у палкому шалі цілувати

аби вже більш нікому не віддати.

Не від світу цього

В полоні мрій моя душа літає,

я мов не в світі цьому ще живу,

А вже весна ось-ось і завітає,

І настрій мій накупаний в снігу.

Ще день сіріє, нічка наступає,

моя квартира тоне у імлі,

І в тишині компоту наливаю,

маленька річ у повній самоті.

Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.

Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...

Я проклинаю

Я проклинаю день, і ту годину,

коли ти знов у сни мої прийшла,

Я тихо жив,я мав спокійну днину,

А ти собі явилась з небуття.

Я вже забув твої блискучі очі,

в буденність сірість звичкою зайшла,

не чарували місяцем ті ночі,

коли довкола квітнула весна.

Але тепер - я знову у багатті,

горю то хіттю то боготворінням

твого тонкого і палкого тіла.

Я проклинаю це пекельне дійство,

коли помру - прокляттям розверзусь

і в саме пекло впАду й пропаду.

Очима повними спокути та журби

Людей багато у містах живе,

Вони біжать в неспокої по бруку,

а хтось в автобус простягає руку,

людська ріка стрибає та пливе.

І я пливу, і я борюся в хвилі,

очима повними спокути та журби,

через вікно вдивляюся запріле

у перші паростки холодної весни.

І ні бажання спраглого до цвіту,

Ані наснаги щось змінить в житті.

я краще трохи підіграю світу,

Прийду до праці, речі розкладу,
візьму до рук папір і чорну ручку.
А потім все написане спалю.

Це все так раптово

Раптово кохання прийшло

Заповнило пустку у грудях 

Шаленим потоком знесло

У мізках розкидане груддя.

У гості тебе не просив

В приміщення хворого серця. 

У Бога кінця я молив

Не знав що отак він озветься.

Його порятунку просив

Розради для хворого тіла

А Він - до кохання привів,

Втекти вже від нього несила.

Іронія в цьому гірка

Мав вмерти від хворого серця. 

Тепер ця кончина близька

Бо ти вже мені не озвешся.

І те що тебе не побачу

Ніколи в своєму житті

Собі - я ще може пробачу

А долі - напевно вже ні.

Клята розлука

Зима сьогодні майже без морозів,

одні тривоги, електрики нема,

скажи де ти, куди твої дороги?

в які краї війна ця привела?

Вже третій рік тебе щодня чекаю,

я тут надовго, майже до кінця

А ти далеко, десь за небокраєм,

І я мабуть вже не діждуся дня,

Коли візьму тебе на свої руки,

Коли цілунком сльози обітру

І вже ніколи в даль не відпущу.

Будем ридати, обіймати плечі,

долоні класти на свої вуста

і цілуватись та чекати ночі.