О моя богине

Я часто уявляв, моя богине,

що ти приходиш з ніжністю у сни,

я так хотів аби була щаслива

твоя душа у сутінках весни.

Не в моїх силах щастя дарувати

твоєму серцю, спраглому тепла.

Я можу сум та радість поєднати,

принести у долонях трохи зла.

І зараз я сиджу навпроти тебе,

зірки горять в божественних очах,

і я всміхаюся до тебе просто так.

Ми п'Ємо каву, гіркота страшна,

Але це смак од нашої любови,

Вона терпка, любовна гіркота.

І ця війна

І ця війна, 

І ці тіла в могилі,

І замордовані невинні…

Завжди будуть зі мною увісні

Немов ті перші дні свідомої весни,

Коли я вперше дух відчув у плоті

Я хочу у весну, де море синє

І хмари наче промені ясні

Де моя лють розтане мов крижина…

І у вогні блакитному втонуть,

І не згадати фото із Ізюму

Я хочу хоч на мить забутися од жаху

Від демонів у плоті на землі

Від зла темнішого за темну душу

Прислужника німого сатани. 

18.09.2022

Ти проростаєш в мені незримо

В мені ти проростаєш немов весняний мак,

Пускаєш сильний корінь, гілля угору преш,

Зерно дрібне кидаєш на мій тривожний шлях

і силою значною життя приводиш в треш.

І в серце поселяєш мій непоборний страх,

бо я то добре знаю який кінець прийде,

він буде неймовірним немов страшнющий жах

і ми будем не в ислі спинити це уже.

І що мені робити? Зусилля всі мої

Беззахисно розбиті об весняні вітри,

котрі приносиш сміло у серце та кістки.

І я здаюся тихо, капітулюю тут,

І з мене проростає червоний маку цвіт,

Аби померле серце в тобі вродило світ.

І сон тікає

І знову сон тікає в глупу ніч,

Ти не прийдеш, як завжди приходила,

І не розпалеш задубілу піч,

Вогонь в тобі байдужість затопила.

І я німий, в душі холодний шквал,

Шалений вітер душу обвіває,

Мої моря женуть девʼятий вал,

Гаряче серце льодом обростає.

Я навіть плачу снігом голубим,

І де - не - де хурделиця гуляє, 

Тебе нема - і це усе вертає

До тих часів, коли я просто жив,

До тої днини, що теплом сповита,

В якій твоя краса дощем омита.

Весна

А вже весна до нас прийшла,

У сльози сніг стопився,

Довкола холод ще гуля

І дуб старий схилився

І часом іній випада,

Траву вкриває білим

Ти не сумуй, піде зима 

І весна встелить килим. 

І по зеленому пройдеш,

На босу ніжну ногу,

І вже ніколи не вернеш

У сіро - білу зиму. 

Пісня для тебе

Прошу мене не покидай,

Вернися з ніжністю своєю,

Я так бажаю твій розмай,

щоб ти була завжди моєю.

Тебе зустріну першоцвітом,

і усміх буде на вустах,

Моє стрічання із привітом

тобі принЕсу у листах.

І ти дізнаєшся як довго,

тебе чекав в розпуці літ,

У тобі вся моя тривога,

В тобі життя мого політ.

Прошу не йди в тумани літ,

Коли шумлять весняні грози,

ти мій таємний оберіг,

мій талісман на час тривоги.

Ти як отрута

В обіймах вЕсни ти приходиш знову,

І будиш тихо згаслу вже любов,

Немов отрута входиш в мою мову,

Мене кидає у липкий озноб.

Довкола ходиш, і рукою мило,
лоскочеш губи, серце ніжно б'єш,

Торкаєш душу, ніжно та незримо

вогонь із хіті в тіло додаєш.

І я не маю сили опиратись,

в мені багаття силою росте,

і спопеляє, вигорає все.

Лукавий усміх, ти перемагаєш,

рукою груди різко розриваєш

і поринаєш у єство моє.

О як же жаль…

Моя любов вечірній ніжний вітер,

Твоя краса - немов весняні квіти,

І твої очі - сині океани

Але нажаль, це сталось не між нами.

Не я тобі відкрив таємні мрії,

Не ти мені думки переповІла,

Не цілував тебе у чорні вії

Не обіймала ти у безнадії.

Якщо колись побачимось раптово,

То тільки погляд видасть нашу мову

І навіть серце не додасть розгону.

Будуть шуміти вулиць вузловиння,

Ми розвйдемось в різне спрямування,

Обтерши сльози, що пливли повільно.