Ніч п'ята - Nocturne in D-flat major

Ти знову снилася мені.

Блакитна сукня на тобі

ледь прикривала тОнкі ноги,

І поясок обводив стан.

Я пив водичку від знемоги

І раптом прокидатись став.

Вже котру ніч я прокидаюсь

на місці де смієшся ти.

Мене це трохи задовбало.

Немов навмисно і недбало

мій ангел кажи «зупинись»,

і сильно штурхає в піддих.

І кожен ранок наче зомбі

встаю, підводжусь, каву пʼю.

Я так тебе шукати хочу,

а мушу вийти на роботу.

І знову вечора я жду,

І сукню голубу твою.

Ніч четверта

Я чую вашу душу,

наболену й зворушну,

наповнену печаллю,

поранену і слізну.

Я чую ваше серце,

розтоптане, затерте,

сплюндроване і мертве,

нещасне та вразливе.

Я чую вашу мову,

і сміх немов намисто,

що пада по підлозі

так гучно, урочисто.

Я чую вас незмінно,

століттями, роками.

Це доля незавидна

сновидіти лиш вами.

Я так бажаю щиро

аби збулося диво -

Немов стою навпроти

й дивлюся вам у очі.

Я широко розкрию

свою просту долоню,

приставлю вам на груди

і зникну в вашій плоті.

Тепер - я частка серця,

Тепер - душі піщинка.

Мене вже не затерти,

всеціло ваш навіки.

Ніч третя

Із іменем твоїм

лягаю тихо спати.

Молитву шепочу

з думками про весну,

бо лиш одна весна

спроможна ізцілити,

те місце у грудЯх,

де серце мало битись.

А зараз серце мертве,

лежить в моіх долонях.

І як його зробити

отим що бʼє по скронях?

Як взяти з грУдей камінь

і вмить перетворити

на любляче й жадане

На те, що може жити?..

Ніч друга - Весняна

У тиху ніч весняний вітер

жене тепло поміж снігів.

І як же цьому не радіти?

Хіба не цього я хотів?

Коли в зимові довгі ночі,

у світлі тьмяних ліхтарів

мені ввижались ваші очі,

мені світились ваші сни.

Вогнями сонця запального

такого ж світлого як ви,

і божевільного цілунку,

цілунку світлої весни.

Той ваш цілунок - неповторний

СповнЕнний тонкощів добра,

Мене гормонами сповня

і я стаю уже невпинний.

Перша ніч

Далеко вже за північ,

ліхтар погас в вікні,

на кухні гашу світло,

повільно йду до снів.

Чи зможу я заснути

у ліжку прохолоднім,

коли нема нікому

зігріти мертве ложе?

Та байдуже. Заснути

я досить швидко зможу

якщо не зазирати

в екран мого смартфону.

Мороз огорне мовчки,

і сон прийде як квочка,

натерши вуха й очі

німою тьмою ночі.

Пролог

Ніч. Чомусь ніч є особливою порою доби. Серед дня ми клопочемося про справа матеріальні. А вночі… Вночі час йде інакше аніж вдень. Музику Шопена краще слухати увечері, особливо вальс op. 34  або баладу номер 1. Думати про абстрактні речі - краще саме вночі, коли всіе спить і тиша заповнює наше нутро.

Вночі файно підводити підсумки дня. Перед сном з бокалом вина чи шклянкою віскі добре згадувати про минулий день або, якщо у вас є свій цікавий життєвий досвід, можна згадати про все, що минуло. Ці спогади можуть бути солодким як цукор, можуть бути терпкими як вранішній еспресо (мені особисто епресо подобається більше, гіркота додає різноманіття смаку). Так само розбиті почуття є гарним ґрунтом для написання віршів. 

І цьому циклі - це різні вірші, що написані вночі, серед глупої ночі, коли згадуєш минуле і думаєш - що якби життя пішло інакше? А що якби? І таких безліч думок набігає… Вагання, переживання, невизначеність мені видалися такими, що саме вночі виявляють свою найбільшу силу, найбільшу амплітуду коливань. 

Мені особисто назвати це поезією складно, але не авторові вирішувати цінність написаного. Автор стверджує лише одне - нічне мистецтво більш інтимне, бо довкола тиша, і більш втомлене, замучене, вистраждане, зболене. Від того кожен рядок видається ціннішим.

І кожен новий день

І кожен новий день

дає мені надію.

І кожен світлий ранок

провістя чистоти.

До тебе приходжу

зі смутком неймовірним,

а покидаю дім -

із поглядом ясним.

Немов похмільний ранок

зміняється розвієм,

Так і моя печаль

розчеплює твій жаль,

Немов сніги в душі

Розтанули під сонцем

І так мої думки

Розтоплює віконце.

Спізніла любов

Святковий день настав раптово,

ти знов прийшла на схилі літ,

так урочисто і неквапно,

знесла усе, що я беріг.

Як ураган пронесла буря,

неначе град серед весни,

ти розкидала все довкола,

заполонила навіть сни.

І я щасливо - божевільний,

стою і мрію про усе,

яким нещасним та безцільним

було бліде життя моє.

Ні нотки барви, ні пригоди,

один суцільний штиль морський,

і тут твоя спізніла врода

рознесла спокій на друзки.

І я не буду шкодувати,

Те що було - не верше вже.

Піду я землю напувати

з твоїх очей палким дощем.