Я шкодую

Я все шкодую, що раніше

ми не зустрілися із вами,

тоді і зорі були більші

і ми частіш перемагали.

У ті часи - ми були свіжі,

ми молоділи на очах

від почуттів румʼяно - ніжних

ф відокремлених від нас.

А уявіть які б ми були,

коли б зустрілися тоді?

Мабуть я зміг двигнути гори,

а ви - зʼєднати дві зорі.

Але в житті отак буває,

Коли обоє проминають

Важливу зустріч, важний час.

Згадалося

У білому стояла ти,

і посміхалась, і раділа.

Мабуть бракнуло би й весни,

щоб передать як ти світилась.

В твоїх очах бриніло щастя,

вогні далеких білих зір,

в руках - червоний бУкет грався

Із давнім почуттям моїм.

І я сміявся поруч тебе,

а десь в душі - ридав навзнак.

До вас обох прихильне небо,

а я для нього як батрак.

І ви пішли в гучній забаві,

І позникали в далині,

Мене лишивши в самоті.

Пальці

Чомусь пригадую лише

твої тендітні довгі пальці.

Вони неначе те кліше - 

тебе означують без фальші.

Вони стабільно, рівномірно,

в суглобах сплетені до ладу.

Немає й натяку подагри

або другОї ще хвороби.

Для них призначена напевно

уся та музика Шопена,

в якій високі, довгі ноти

витягують тендітні пальці твої.

І дуже дивно памʼятати

Лише тендітні твої пальці,

А решту всю - і не згадати...

Втрачене життя

Доволі часто так буває

життя іде у нас не так.

Ми все плануєм, здобуваєм,

і результат - не щоб брак,

але не те що ми чекаєм.

І вже тоді, здобувши досвід,

на перехресті півжиття,

ми все змінити дуже хочем,

а часу - майже вже нема,

бо в нас попереду зима.

І що ж тоді зробити можна?

Все руйнувати і піти?

Чи може варто розпочати,

усе зробити знов таким,

коли найперші робляться сліди?

Поцілунок

Ми наближаємось повільно,

рука в руці уже давно,

ми наче в танці божевільнім

зближаємось, зближаємось…

Довкруг зима, морозний вечір,

і ось вже руки на плечі,

і голови тремтячий нахил,

і трепотіння голосів...

Усе злилося неймовірно

у теплоті присохлих вуст,

і загорілись блискавично

рожеві пупянки від губ.

І вже коли розкрились очі,

ми посміхнулись мимохідь.

тепер для нас відкриті ночі,

Тепер - поєднані у ній.

Ніч п'ятнадцята

В самотні літні ночі

я згадую минуле:

чиїсь відкриті очі,

Наповну вбрані груди.

О ні, я не ховаюсь

фантазій не плекаю,

я тихо відкриваюсь,

І згадую що було.

І цей прекрасний спогад,

твої тендітні руки

підлесли аж до неба

мої думки і муки.

Немає вже польоту,

моя іскра погасла,

я бачу тільки сльоту

і хліб з окрайцем масла…

Минуле не вернути,

як фарш у м'ясорубці,

піду рубці намащу

і псові дам поїсти.

Ніч чотирнадцята

У спогадах моїх,

ти чиста, молода,

красива та свобідна,

весела та сумна.

І усмішка твоя

сяйливо - білосніжна.

І голос твій дзвінкий

немов ручай весняний.

Ти в пам’яті моїй

жива та вседієва,

зціляєш всі старі

мої гноєні рани.

Минули довгі дні,

а ти мене тримаєш,

крізь бурі проведеш

до вічних сновидінь.

Ніч тринадцята

Оплакую любов свою,

вона мертвА, застигла.

А може скажу соловʼю,

щоб не співав надривно.

Шукаю бистрої розради,

У сні та музиці Шопена,

а в голові бренять плеяди,

і кров дрижить у хворих венах.

І знову ніч, темІнь довкола,

переглядаю записник,

мого життя щоденник кволий,

я викидаю на смітник.

Тебе прекрасну та сумну,

я збережу навічно.

Пробач, що був трагічним.