Туман

Холодний погляд і слова сталеві,

колюче слово мов двосічний меч,

Іх просто кинеш у холодні скроні

і вже мені прийде, мабуть, кінець.

Я запитаю: "Ти цього хотіла?"

а ти змовчиш, ковтаючи сльозу.

Слова вже зайві - тільки мова тіла

у тиші скаже вирок усьому.

І що мені лишається робити?

Нащо надію пестити в думках?

Лише одне лишається зробити,

піти безмовно між густий туман

Вечірнє вітання

І навіть дні сумними видаються
Коли журба довкола обступа
Та літні дні напевно повернуться
Щоб ти у сонці радісна була.

Афродіта

Нечемний вітер у її волоссі,

яке чомусь минула сивина,

творив дива, а може то здалося,

можливо то фантазія була?

Вона стоїть, неначе Афродіта,

котра з піни на березі зійшла,

і гострі скелі, променем зігріті,

приймають світло, що несе краса.

Вона ступає на пісок вологий,

не просто йде, а понад хвиль пливе

і силует, немов напівпрозорий

легка вуаль у променях несе.

Вона все далі, розчинилась в сонці,

вечірній промінь осліпив мене,

І я стою, а у моєму серці

важкий пісок, і море голубе.

Останній день весни

В останній день прекрасної весни

Відчув я теплий поцілунок літа,

Почуй це віяння і ти,

Дощами й зливами омита.

Нехай твої рожеві губи

Пізнають радість нової пори,

А очі ніжні. Повні згуби

Дають промінчик після зимної роси.

Ти усмішнись пирйдешньому теплу,

До нього руки простягни,

Даруй любов лише тому.

Кого кохаєш більше ніж весну.

Жарти

Кохання в них як у Шекспіра,

Таке ж наївне та примхливе.

Любов у них така в*язка,

Що пальці тягне в всі місця.

І прилипає дивовижно,

То до спини, а то до крижів,

Коли ж сягне вона стегна,

То відірвати сил нема.

Їм не важливо де стояти

На площі чи посеред хати,

У темну ніч чи в літній день –

Плетуть мільйони теревень.

Та забувають про одне:

У справжньому коханні неодмінно

Присутня раість,тихий щем,

А не бажання ень з днем

Втамовувати поклик тіла.

Найбільша таємниця

Найбільша в світі таємниця

Сховалася в людських серцях,

Вона жива, неначе криця,

Роз*ятрена в жарких печах.

Ми їй бездумно віддаємся,

Кидаючи у гущу слів,

А потім весело сміємся

Над своїм діянням дурним.

Вони ж бо нас не зупиняють

І все поциклу знов іде,

Події долею кидають,

Картаючи життя усе.

Та то не привід для розмови,

Коли удвох є дві душі,

Для них один єдиний погляд

Знайде до серця всі ключі.

Тобі на згадку

На згадку тобі – цілунок мій,

холодний, трохи здичавілий,

Але, таки, печально – ніжний.

Вуста ж так звикли до тепла,

 Аж вогкістю вкриває тіло,

Коли подумаю – нема,

І більш ніколи вже не буде

Солокости в руках,

Сп*яніння від парфумів.

На згадку тобі – дарунок мій – 

Свобода й воля од сумлінь

Ти - порятунок

Не заболіло серце моє,

Воно завмерло лиш на мить,

Коли ти поглядом з – під вій

Порятувала із неволі.

Я був закопаним в тюрмі,

У казематах кості мої

Пройнялись вогкістю і болем,

Не вірячи самій весні.

Тепер ожив,постав із праху,

В минулі дні полишив спомин.

А серцем бродить дикий сумнів – 

Можливо ти омани хмара?

А що як доля назначила

Тебе мені на вічну муку,

Тому так легко воскресила

Погаслу, сутінкову душу?

Того – таємного – не знаю,

та чую лиш буття нерівне.

я сумнів легко відкидаю,

і піддаюсь твоїм обіймам.

Свободи!

Свободи!..

Безмежности!...

Незмірности!..

Я вимагаю

Із терпкістю на стомлених вустах,

Від тебе, 

Доле, - 

Не гний мене на прах!

І вириватись,

Нещадно битись, 

Я не покину!

При лезі в горлі

Ти не зламаєш,

Душу не вкрадеш.

Я не зламаюсь!!!

І доки буду взмозі,

Лише кричатиму

І о нестями вимагатиму:

Безмежности!..

Незмірности!..

Свободи дай для нас!!!..

Буденна незвичність

У цій буденності незвичній

До тебе йду немов на свято,

Вуста несуть сувій подій,

А руки – радости багато.

Оце і ти; поза дверей

Всміхаєшся лукаво – хитро.

Не треба тисячі речей,

Лише усмішку, як в кокетки.

Та підожди безсило падать

У мої з ніжністю обійми.

А задивися до нестями

В чужі, привітні трохи вії.

І затонути в океані

Як субмарина атомічна…

Постій отак, сховайсь в халаті

Моя буденная незвичність.

Я загубився

Поміж мільйонів собі подібних,

Поміж будинків посірілих –

Я загубився.

Остаточно. Безповоротно.

Сховав натруджені янгольські крила (наголос на 2-й склад),

Зложив їх старанно до скрині

Моїх бажань егоїстичних,

Для мене осить остогидлих,

Але для всіх – простих і звичних.

Я загубився. Це кінець.

для тих, хто рветься на роботу,

Ще зранку кинувши дітей,

Я не помітний.

До нудоти,

до слів крикливих із грудей –

Я загубився.

У тривогах,

Гаряче серце стукотить.

І вже не можу оживити

Того, що сил нема любить.

Життя

Чигають сни в цвірчанні стрибунців.

Вони вже зовсім стали романтичні.

Але до того дні стають незвичні,

Що захотілось гострих відчуттів.

А їх шукати, навіть, і не треба,

Бо естафета, що зовуть життям,

Дає сама нещастя і проблеми.

І позабудеш «гострі відчуття».

І вже до серця ближча власна шкура,

Пече нестерпно дефіцит грошей.

Така тенлітна, пристрасна натура –

Ти спопелилась, вбивши сто ідей,

Таких незвичних, трохи нечупарних,

Але ідей, таких пострібних світу;

Лишивши тільки чашку кави

І ледь відчинену надвір кватирку.

Не треба слів…

Не треба слів.

Бо сказане раніше,

Вернуть назад немає сил.

Я шепочу в нестямі твої вірші,

А час летить повз мене ніби тінь.

І ти далеко, в мареві осіннім,

Заєшся спогадом прадавніх снів,

Минули сотні, тисячі хвилин,

А наяву – мільйони літ.

Ти все стоїш…

Ще сім копійок на рахунку

Ще сім копійок на рахунку,

І далі – тільки тишина,

Ні твоїх слів, палких і чуйних,

Ні електронного листа.

А як же хочеться сьогодні

Поринути в сплетіння хвиль,

І загубитися в безодні,

Твоїх, моїх…ні…наших мрій…

Знайомий голос сотий раз

Промовить в слухавку мою:

«На жаль на вашому рахунку…

Почуй, брате

Мене ти чуєш – брате?

Бо я давно оглух,

Відвик з теплом чекати,

Забув тепло від рук.

Лиш трохи пам*ятаю,

що десь колись,.. давно,

Сказав комусь: «Кохаю!»

Ба ні – неправда то…

Забув, коли востаннє

Я чув палкі слова:

«Вкраїно, рідна нене,

Тобі життя відам…»

Померли ці фанати,

Їх більш не знайдеш,

Одні окремі хати,

Окремі, на краю.

А може пам*ятаєш

Співанки весняні,

Як часом нагадаєш –

Пришли листом й мені.

Забили всі гадання

Піснями москалів,

І пиво на снідання,

На вечір – урків спів…

Згадай мене мій брате,

Згадай, і не суди,

Одному ж бо стояти у тихій цій війні,

Не маю вже снаги.

Один жердок зламати,

То не жмуток товкти…

Не залишай!

«Не залишай!», - тебе прошу, -

ми ще не встигли радість позабути.

Твою печаль, таку гірку,

Я довго пробував збагнути.

Не покидай, мої вуста

Так хочуть злитися в цілунку,

Але ти йдеш, любов одна

Лишається душевним трунком

Я втомлений

Я стомленим кидаюсь в боротьбу,

Назло вітрам,

І вічним ворогам.

Перемогти я так хотів.

Але добрів,

Мабуть, я вже добрів,

До мЕжі слів

І щирих почуттів,

Яких вічути геть немає сил.

То вічний бій,а кидати його не можу,

Бо я нім – живий,

і кожда клітка тіла – жива,

але не смертію повита…

На межі…

На межі…

По рубіконі днів,

Що швидко так минають у алюрі,

Я все бреду.

Я цього не хотів –

Балансувати на краю безодні.

Біжу мов тінь,

Світзаочі втікаю,

І знов повзу, не маючи останніх сил,

кидаю виклик,мо’ останній:

«Гей, ти, незнана далечінь,

і не чекай,що здамся я колись!..»

Бо я повзу,бреду,ледь ноги волочу,

Але свобіним у безодню полечу!

Світ зчорнів

Вночі здається світ зчорнів

І покотився до безодні,

Холодної, кромішньої.

Тріщасть і гнуться кости…

В тривожні дні, сліпесті ночі,

Дрижливий сон у склепі віч,

Перекидає з боку в бік

Частини стомленої плоті…

Будильник люто дзеленчить,

і піднімає із постели

На нові повиги (щоб жить).

І знову – день,

А потім – ніч.

У темінь чорну ллється світло,

А ти зрадливе дике тіло

Біжиш у поспіху за ним,

У забутті ховаєш страхи,

У насолоді – глупий біль.

Лише немає в тім розради,

Воно бо зветься – чисти гріх…

Чуєш?

Чуєш?.. 

Прислухайся, 

Придивися 

До шелесту весняних трав. 

Вони ростуть у буйному суцвітті, 

А нещодавно сніг лежав, 

кружляв у темних буревіях, – 

Але розтав. 

Лишив по собі 

Приталу воду з кочугурів, 

вʼязке болото, чорнії калюжі. 

Але розтав,пішов кудись на північ 

На літню позимівлю. 

А ти прислухайся до диких трав, 

Бо час настав,вже час настав 

Збудитись від оман,скрипучих зим, 

сказати ні! Вітрам і холодам, 

І з головою кинутись в діла, 

Які дає свобода – право на життя

Piensa en mí (Згадай мене)

Автори: Аґустін Лара, Марія Лара

Якщо у полоні печалі - згадай мене

Якщо бажаєш ридати - згадай мене

Я свято шаную священний твій образ

Ці губи маленькі немов у дитини

навчили гріха.

Згадай мене, коли сумно

Коли плачеш також згадай мене

Як життя моє хочеш забрати

Я готовий все віддати

Все віддати у руки тобі.

Chitarra Romana (Римська гітара)

Музика: Eldo Di Lazzaro
Текст: Bruno Cherubini

Переклад присвячую Конні Френсіс, так як вона виконувала цю пісню, мабуть, ніхто не виконував.

Зорі світять яскраво

Рим зʼявився красиво

Серце у самоті

від любові щемить

і співає пісні

Тут замовклі фонтани

І балкони сумні

А ти римська гітаро

О заграй ти мені.

О заграй моя гітаро,

Дай поплакати у серці

Я без дому, без кохання

Залишилась тільки ти.

Якщо голос мій понурий

То заграй для мене тихо

Бо пекарка моя мила

Не виходить на балкон.

А на березі Тибру

річка плине повільно

я нею піду

Вона кличе мене

в серці спокій.

Бачу здалеку тіні

І зірки угорі

А ти римська гітаро

О заграй ти мені.

Volver, volver (Повернутись, повернутись)

Автор :Fernando Z. Maldonado

Моє пристрасне кохання

помирає від бажання

Повернись

По дорозі в божевілля  

муки терплю як похмілля

я любив.

Ми разом пішли в розлуку

І до цього вже моменту

я програв

Ти була тоді права

та до тебе хочу я

повернутися тепер.

І бажаю я тепер

обійняти знов тебе

Я прийду туди де ти

так я програв, так я програв

та повернутись хочу вже.

Арія Лєнского

В інтернеті знайшов український переклад цієї частини опера «Євґеній Онєґін» і адаптував під музику з арії Лєнского. Адаптована та трохи позбавлена русизмів.

Куди, куди ви відлетіли,

Яснії дні в моїй весні?

Що день новий мені готує?

За ним даремно зір слідкує,

У темряві сховався він.

Та байдуже - закон один.

Впаду я, вражений стрілою,

Чи близько пролетить вона?

Всі блага наче сну діла

Свій час надходить невблаганно;

Благословенний день ясний,

Благословенний час нічний!

Заграє промінь зоряниці,

І день прекрасний заблищить,

А я — в таємну пітьму гробниці

Зійду, як доля повелить,

І пам'ять юного поета

Поглинуть тихі води Лети,

Забуде світ мене; а ти, ти, мила?..

Блаженна діво чи прийдеш скажи

Слізьми скропити вінця урни

І думати: він мене любив,

Мені єдиній присвятив

Сумного дня світання буйне!

О мила я тебе любив,

тобі єдиній присвятив

Сумного дня світання буйне

ах, мила, я тебе любив.

О друже мій, о раю мій,

Прийди, прийди,

О друже мій, прийди о раю мій

Прийди, о раю мій

Прийди, прийди

Прийди, прийди, о друже мій

Прийди, прийди, навік я твій!..

Куди, куди ви відлетіли,

Яснії дні, яснії дні в моїй весні?

Siboney (Сібоні)

Ернесто Лекуона (Ernesto Lecuona):

Сібоней

Я бажаю, Я вмираю 

Це любов

Сібоней

В твої губи

Всю солодкість мед поклав. 

Ти прийди

Бо кохаю

І всі скарби збираю

вони лише тобі

Сібоней

Твої пальми

колискову шлють мені

Сібоней

Якщо з снів ти не чуєш сумного голосу

Сібоней 

Як не прийдеш Від любові помру

Сібоней

З моїх снів

Я чекаю тебе у свій каней

Ти володарка серця

Мила моя Сібоней

Ти послухай кришталевий голос мій

Хай не шкодять навіть йому зарості

Adoro (Обожнюю)

Український переклад пісні «Adoro», написаної Armando Manzanero:

Кохаю, стежину де стрілись

і нічку, коли ми подружились

Кохаю, слова що їх говориш

Як моменти даруєш

Я кохаю, моя доле.

Кохаю, твою щиру усмішку,

і навіть, коли мило картаєш

Кохаю, твої прекрасні руки

І твої полуцінки

Я кохаю, моя доле.

І вмираю від бажання бути тут

Тобі віддати себе

Не покидати тебе

Бо ти моє існування, всесвіт мій,

бо ти мій місяць, ти моє сонце

ти моя ноче любові.

Кохаю, яскраві твої очі

солодкі твої вуста червоні

Кохаю усі твої зітхання

всі недовгі прощання

я кохаю, моя милв.

Я, я кохаю моя мила

Я кохаю, моя доле.

Adiós (Прощавай)

Автор Альберто Мартінес

Зі сльозами на обличчі

У сумних обіймах долі

Ти вже пішла 

Жорстока доля

Вбила те

Кохання, що вбивало нас. 

Прощай

Яке сумне прощай

я це кричу тобі 

Втратив голос в сльозах. 

Прощай

яке сумне прощай

я закричав тобі

втратив голос від сліз

Піти

Це повернути себе

Коли згадаю голос 

тебе вже нема. 

Хто той,

що знищив нашу долю

навіть без причин?

Навіщо жити ось так?

Навіщо такий біль?

Прощай

яке сумне прощай

безмежна самота

без тебе в мені.

La paloma (Голубка)

Автор Sebastián Iradier

Коли я покинув Гавану

О, Боже мій!

Мене не провів ніхто

Я сам один

Одна гарна гвачінанда

Лише вона

Одна пішла на край світу, о так сеньйор. 

Коли до тебе знов прилетить голубка

ти обійми, бо то моє відлуння

розповідай їй про своє кохання,

подаруй квіти, бо це моя пташина.

Ой кохана моя,

Ти любов подаруй

Ой, йди до мене, моя кохана

там де я сам живу.

Damisela Encantadora (Чарівна панянка)

Автор Ернесто Лекуона

Через ті очі

Що в них любов живе

Через ці губи

Що квітка в них цвіте

Через це тіло

Як пальма воно гнучке

Вмирає серце моє.

Коли б красуне 

Кохала ти мене

Я би віддав

Усе життя своє

якби я міг

Цілувати палкі вуста

В.любові я б помер.

Зачарована панянко,

я вмираю заради тебе.

Коли глянеш, поцілуєш,

ти коханням моїм стаєш.

Коли мені

Галантно із ніжністю 

всі компліменти

дають із пристрастю

за світлий образ

Принцеси красивої

Їх серця я розібʼю.

Якби я дала

всю ласку і любов

твоє життя

спалила би на жар

Якби ти міг

цілувати мої вуста

пізнав би ти любов

Noche de ronda (Ночі стрічання)

Автор Аґустін Лара

Ноче стрічання

Сумна ти приходиш

Сумна ти минаєш

Холодний балкон

Ноче стрічання

ти сильно раниш

ти убиваєш

серце моє

(Біль викликаєш

В серці моїм)

Місяць виринає

Хмари розганяє

І мою журбу

Куди ти йдеш?

Чи цієї ночі

Ти підеш гуляти 

як вона пішла...

Із ким вона?

Їй скажи «Кохаю»

Їй скажи «Вмираю»

Від своїх чекань

Вернись, молю.

Ці стрічання

Нещасливі

Роблять рани

я страждаю

І минає все в сльозах.

Veracruz (Веракруз)

Автор Аґустін Лара

Я прийшов із місяцем зі срібла

Я прийшов із душею як в пірата

Народився румберо й харочо

Трубадуром правдивим

І покинув надовго Веракрус

Веракрус, ти куточок, де хвилі із моря звивають гніздо

Веракрус, батьківщина, що вміє співати в хвилини біди

Веракрус, твої ночі це злива зіркова жінок поміж пальм

Веракрус, в серці моїм

твої пляжі далекі  зустріти вернуся колись

Arrancame La vida (Життя моє вирви)

Автор Аґустін Лара

Ти цю пісню просила

Я співати прийшов

це душі половина

Тобі її віддам.

В холодні ночі з морозом

Зимовий вітер гуде

Чути у кімнаті моїй

Як місто в біді живе.

В холодні ночі з морозом

Зимовий вітер гуде

Чути у кімнаті моїй

Як місто в біді живе.

Життя моє вирви

Поцілунком останнім своїм

Життя убий

В цілім серці моїм.

Життя моє вирви

І можливо відчуєш мій біль

Бо мене не побачиш

Та зрештою очі

Залишу собі. 

Ти цю пісню просила

Я співати прийшов

це душі половина

Тобі її віддам.

Ти цю пісню просила

Я співати прийшов

це душі половина

таємниця єдина

Тобі її віддам.

Життя моє вирви

Поцілунком останнім своїм

Життя убий

В цілім серці моїм.

Життя моє вирви

І можливо відчуєш мій біль

Бо мене не побачиш

Та зрештою очі

Залишу собі. 

Solamente una vez (Тільки раз у житті)

Автор Аґустін Лара

Тільки раз у житті

Я зміг кохати

Тільки раз у житті

Єдиний раз

Тільки раз у весняному саду

бриніла надія

Та надія, що світить у серці

в моїй самоті.

Тільки раз у житті

Душі торкала

радощі принесла

і відданість

І коли це прикраснеє чудо

Творило кохання

Гучно дзвони святково вітали

святе почуття.