Люблю тебе - аудіо версія

 Вирішив я озвучити слова пісні. Вийшло як вийшло, прошу строго не судити.

Добра звістка

Напишіть мені кілька рядків,

Надішліть хоч маленькую звістку.

Я чекаю вже тисячу днів

На простеньку поштову записку.

Вашим почерком ніжно - жіночим

Підпишіть привітання зі святом.

Розкажіть як живеться за морем,

Як осіли ви за океаном.

Ці рядки будуть світлом для мене,

Я згадаю усе що було,

Я згадаю і гляну до неба.

Допомогти вмираючому

Покірний жест білявої руки,

Спокійний дуже, майже блідо - сірий.

Твій силует у тьмяному вікні,

Як тая кров що після анемії.

Ти майже тінь, відбиток на стіні,

Така струнка, що навіть стало страшно

Тебе торкатись в присмерку весни,

І обійнять, у страсі втрати.

Згасаєш в мене на очах,

Втрачаєш тіло щогодини.

Скажи як існувать віднині?..

Любов

 Блаженний муж,

КотрИй дружину любить,

Шанує смак її чудових вуст.

Він не покривить

святість свого шлюбу.

За неї душу свою покладе.

Свої чуття

Він гарно огортає,

Прекрасним шалом подиху весни.

А восени,

В часи туману й суму,

Принесе тацю соковитих слив.

І навіть в час

Вагання і тривоги,

Він зможе підхопить і пронести крізь грози.

Люблю тебе

Почув нині гарну пісню у виконанні Тараса Компаніченка «Забудь мене». 

Але шось мене не влаштувало у словах. Тому на цю прекрасну мельодію вирішив написати власні слова. 

Ми розійшлися навесні,

Тоді здавалося мені,

Що моя молодість жива,

А ти одна, моя душа.

І ось пішов я у світи,

Де всі лягли мої шляхи,

Я щастя так хотів знайти,

Щоби не ти, щоби не ти.

І обійшов я цілий світ,

Знайшов скарбів на цілий вік,

Зустрів я безлічі людей,

Та не тебе, та не тебе.

І серце зболене тремтить

Як уявляю нашу мить

Коли стрічались восени

І тільки ти, і тільки ти…

Я можу побороти час

Звитягу мати на мечах 

Перемогти усіх і все

Та не себе, та не себе. 

Ми вже далекі дві зорі

Неначе в морі кораблі

Нас смерть у гавань заведе.

Люблю тебе, люблю тебе. 

Я не прийду більше у сни

 

Я хочу знати всі твої думки

Хоча навіщо, нащо це мені?

Я хочу щиро говорить тобі

Хоча який, який у цьому зміст?

І це проблема, мука це твоя,

Я то їду то знову повернусь.

І як тремтить в тобі тонка струна,

коли я знову в очі подивлюсь. 

Собі я забороню проходити в сни,

У твої ніжні, щирі сновидіння.

Я лиш тривожу, раню спогади,

І не рубаю в глибині коріння.

Тепер твій сон - моє святе табу,

бо твоя рана - моя рана тіла,

Тому я більше в сон твій не прийду.

Гуркіт поїздів

 

Туман дороги, гуркіт поїздів. 

Ти відпливаєш до чужого краю.

Я провести у путь тебе хотів ,

Але не можу, я не дозволяю

Собі отак зірватись та побігти,

Тобі назустріч і твоїм чуттям,

Моїм теплом твій холод обігріти

І стати центром нашого життя.

І повернутись в наші юні дні,

Згадати щирі поривання серця,

Коли щасливою тебе хотів 

Зробити майже через все життя.

Але стою на східному вокзалі,

Тебе здалека в далі проводжаю,

Хто - зна чи ще побачу твою синь

Вокзал і фронт

 

Що нам судилось в цій тяжкій війні?

Чи може щастя бути серед смерті?

Я на вокзалі, далі тільки фронт,

І лютий ворог лізе весь у крові.

І я уже чекаю наших стріч,

Не дуже хочу лізти в люту січу,

Але хто зна чи зможемо ми бути,

Якщо програєм і зламося тут. 

І ці короткі зустрічі - прощання,

Мене тримають, мрію бережуть.

Я все чекаю, я усе борюсь.

І шлю тобі мої палкі листи,

В думках і слові, в телеграм і вайбер. 

Їх збережи, читай на похоронах…

Екосистема

 

Ми стали одним цілим.

Отим всесвітом неділимим,

Про який писали всі поети

А художники малювали портрети. 

І нелегко два світи звести

У кожного свої екосистеми,

Але ми зусиль доклали

І менш - більш катаклізму уникнули.

А тепер починається найважче

Як побудувати краще?

Як наважитися на прекрасне?

І чи зможемо піти туди - у неймовірне?

Та чи варто зшивати те, де добрі слова,

Заміняють дивовижні лобові відчуття?

А на це у мене відповіді нема…

Відповідь надасть саме життя…

Промінчик

 

Погляньте - сонце бʼє,

Воно у ваших віях,

Тремтить, промінчик гріє

І спектр видає.

Воно фонтаном грає ,

Тішиться дитям

І хвилі вивертає

Дарує нам життя.

Цей промінь навіть діє,

У бризках водяних

Як призма розкладає

Веселки кольори. 

А ти все веселишся,

Даруєш цілий світ,

Але чомусь - це не мені…

Далечінь

 

Мене болить, я терплю сильний біль,

Твоя душа так гучно стогне в муках,

що моє тіло відлунює в тобі ,

І віддзеркалюється міцно в твоїх кроках.

Здається нерв пустив у нас коріння,

І ми уже  - поєднані як струни.

Одна на двох для радощів причина,

Одна на двох - причина для отрути. 

І де між нами сотні миль розлук,

що навіть день і ніч перевернулись

Я відчуваю кожен порух рук,

Я щиро чую як печаль вернулась. 

І ти візьми і нагостри ножа,

Обріж нейрон, отой звʼязок між нами,

щоб ми могли впиватись радощАми.

Голем

 

Руїна слів та почуттів.

Я вже не здатний на любов.

Єдине що я так хотів -

Це бути цілим до основ.

Я наче жив, і щось творив,

І людям іншим помагав.

Але в душі не відчував

Ані краплини почуття.

Немов той голем глиняний

Ходив, вчинЯв, людей стрічав,

Але ні краплі співчуття

До всіх хто поруч не віддав.

Ходячий труп, хоч серце стука,

Поміж людей я наче свій.

Там все ж чекаю того звуку

Що гул надасть в душі моїй.

Камінчик

 

Малий камінчик впав до моїх рук, 

а то сльозинка пада з твоїх вій.

О скільки мук, тобі судилось мук,

а я стою і ловлю їх, а свій

тривожний смуток я назву сумним.

Мені з ним жити, в ньому існувати,

не поділюся болем я ні з ким,

бо мій це вибір - серце визволяти.

Те твоє серце, зболене вогнем,

І від ненависті ще ненавИсне

Бо ти мій хрест, малий сумний ти звір,

І лід у серці треба розтопити. 

Тоді і сльози будуть як у всіх,

І лід водою від тепла постане,

а ти підеш у сяйві голубім

І принесеш зелені буйні трави.

Тебе я втратив

 

Тебе я втратив. Майже назавжди

Відвоювати твоє ніжне серце

Мені сьогодні вже не до снаги,

І навіть завтра я для тебе мертвий. 

Ти не моя. А чи колись була?

Чи був я твій в пориві наших страстей?

А вже тепер в тобі живе весна,

Весна надій, майбутнього фантазій.

Я вже здаюся. Ти їдеш туди,

Де я не вмію щось проговорити. 

Для тебе світ прозоро - чарівний,

А я стою, до смерти приреченний.

Я дуже хочу все перевернути,

Минуле взяти - і його позбутись,

Лише би ти лишилася навіки…