Зимові довгі ночі

Ці довгі ночі у зимі,

Коли нема і краплі світла,

Тоді ввижається мені

Твій силует, ти ледь тендітна.

І все довкола тихо спить,

Ліхтар самотній при дорозі

Яскравим світлом тріпотить, 

Він загасити вже не взмозі,

 Маленький вогник у мені,

Маленький наче в церкві свічка.

Він розгорається мов гніт

Бере вогонь від запальнички.

І ніч панує, ніч німа,

Вона скупа на аліменти.

 І хоч я сам, і ти сама,

Нас не потрібні сентименти.

Ми побалакаємо з тобою,

На білий місяць позиравши,

І потім ляжем в супокої,

Весняний ранок зустрічавши. 

Я так упевнено…

Я так упевнено брешу

Тобі, собі, усім довкола, 

А потім - ніч прийде раптово

І я у відчаю змовчу.

Буду сльозами умиватись,

Під звуки музики скрипок,

Щоби хоч трохи заховатись 

Від всіх навʼязливих думок.

А ці думки - лише про тебе,

Про твої очі весняні,

Вони настільки голубі,

Що серед ночі - бачу небо.

І твої губи ледь рожеві

Солодкі, спраглі як хурма. 

Та навіть слова гіркота

Не позбавляє від любові.

Я так упевнено брешу,

Себе обманюю щоденно.

Колись таки я припиню

Тебе прийму нескінченність.

І розпадуться на складОві,

Частинки, атоми, протони,

Цілком розчинюся в тобі,

І не повернусь вже ніколи. 

Стрічаю вас як свято

Коли стрічаю вас у середмісті

поміж дерев, де трави поросли,

ми дивимось прямісько у вічі,

ми наче діти - сміємось усім.

У тому парку - наші поцілунки,

поміж дерев - є пристрасть молода.

поміж берез давали подарунки

в надії щирій нам цвіла весна.

Тепер ми скупо голову опусти,

я капелюха скину і кивну,

і далі парком поспіхом піду.

стрічаю вас як незабутнє свято,

важливу ноту в юності моїй,

котру заграти так і не зумів.

Я ваш слуга

Достатньо слова, лиш одного слова,

і я ваш раб на вічнії віки,

та мовчите. ви просто оніміла,

Вам не прийшли у сни мої думки.

А то є зле, я дуже сильно хочу,

аби ви враз вогнем запломеніли,

щоб ви могли читати мою душу

тоді би ви напевно зрозуміли

чому я вас бажаю до нестями,

чому мої думки розбіглись вбоки

і я мовчу як бовван у пустелі?

О не судіть мене ви дуже строго,

віднині я - всеціло ваш слуга

і вже нехай згорять мої слова...

Ви неповторна, наче цвіт кульбаби

Я вам скажу, у цій тілесній звабі,

що як горілка голову п'янить,

ви неповторна, наче цвіт кульбаби,

і вам достатньо голову схилить

аби моє розбурхане бажання

повибухало іскрами журби,

бо я кохаю, щиро так бажаю

у вашім смутку хмари розвести.

Аби ви жили, плакали, сміялись

Од відчування, що у вас є той,

хто може біль пронести крізь вогонь.

І вас як фенікс з попелу підняти,

і у палкому шалі цілувати

аби вже більш нікому не віддати.

Не від світу цього

В полоні мрій моя душа літає,

я мов не в світі цьому ще живу,

А вже весна ось-ось і завітає,

І настрій мій накупаний в снігу.

Ще день сіріє, нічка наступає,

моя квартира тоне у імлі,

І в тишині компоту наливаю,

маленька річ у повній самоті.

Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.

Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...

Я проклинаю

Я проклинаю день, і ту годину,

коли ти знов у сни мої прийшла,

Я тихо жив,я мав спокійну днину,

А ти собі явилась з небуття.

Я вже забув твої блискучі очі,

в буденність сірість звичкою зайшла,

не чарували місяцем ті ночі,

коли довкола квітнула весна.

Але тепер - я знову у багатті,

горю то хіттю то боготворінням

твого тонкого і палкого тіла.

Я проклинаю це пекельне дійство,

коли помру - прокляттям розверзусь

і в саме пекло впАду й пропаду.

Очима повними спокути та журби

Людей багато у містах живе,

Вони біжать в неспокої по бруку,

а хтось в автобус простягає руку,

людська ріка стрибає та пливе.

І я пливу, і я борюся в хвилі,

очима повними спокути та журби,

через вікно вдивляюся запріле

у перші паростки холодної весни.

І ні бажання спраглого до цвіту,

Ані наснаги щось змінить в житті.

я краще трохи підіграю світу,

Прийду до праці, речі розкладу,
візьму до рук папір і чорну ручку.
А потім все написане спалю.

Це все так раптово

Раптово кохання прийшло

Заповнило пустку у грудях 

Шаленим потоком знесло

У мізках розкидане груддя.

У гості тебе не просив

В приміщення хворого серця. 

У Бога кінця я молив

Не знав що отак він озветься.

Його порятунку просив

Розради для хворого тіла

А Він - до кохання привів,

Втекти вже від нього несила.

Іронія в цьому гірка

Мав вмерти від хворого серця. 

Тепер ця кончина близька

Бо ти вже мені не озвешся.

І те що тебе не побачу

Ніколи в своєму житті

Собі - я ще може пробачу

А долі - напевно вже ні.

 

Клята розлука

Зима сьогодні майже без морозів,

одні тривоги, електрики нема,

скажи де ти, куди твої дороги?

в які краї війна ця привела?

Вже третій рік тебе щодня чекаю,

я тут надовго, майже до кінця

А ти далеко, десь за небокраєм,

І я мабуть вже не діждуся дня,

Коли візьму тебе на свої руки,

Коли цілунком сльози обітру

І вже ніколи в даль не відпущу.

Будем ридати, обіймати плечі,

долоні класти на свої вуста

і цілуватись та чекати ночі.

Я вас люблю

Я вас люблю, вже сумніву не маю,

Це не натхнення, не пусті думки,

Моє блаженство, моє сподівання,

на те що щастя на землі - то ви.

Ви моя фея, мій щасливий трунок,

Ви пісня моя, щира та наївна,

Я вам піднесУ дивний подарунок

Все моє серце, о любов чарівна...

Приходить ранок, сонце променіє,

А я чекаю зустрічі нової,

я вам бажаю привести надію,

і чисте серце, повного любові.

Ви моє світло у кінці тунелю,

я точно знаю, що коли помру

я пошкодую тільки за тією,

котру вкладав щовечора до сну.

Це я про вас пишу так загадково,

бо ви моя чарівна таїна,

я вас люблю, і це мабуть надовго

Я би сказав - на все моє життя.

Ніч двадцять друга - Мій подих зефірний

Щасливі зорі місячного неба,

вершина дня, де місяць став вінцем.

І я хотів би бути біля тебе,

побути трохи спокою гінцем.

І хмари ночі ледь направлять тіні,

котрі впадуть на втомлене лице.

О як хотів би порухом долоні

прибрати тінь від смутку, але це

Для мене зараз - майже неможливо,

ти так далеко в спогадах тих днів,

коли любов моя була мов диво.

Тому тепер - я можу тільки духом,

нічним зефіром пронестись над тілом,

твоїм заснулим, милим, ніжним тілом…

Місячне сяйво

У світлім сяйві місяця ясного,

Коли тривога на розрив гуде,

Тобі бажаю тільки сну міцного,

Назавтра знову новий день буде.

Ти зараз сон рукою відганяєш,

Тривожно дивишся у темну ніч,

Можливо ти сама все добре знаєш,

А я дарма сказати це хотів. 

Та я скажу, не буду ждати часу,

Коли вже сонце стане на поріг

І місяць, зорі втратять свою силу.

«Лягай поспи, не жди відбій тривоги,

З тобою буду в цей смертельний час

Якщо бажаєш - обійму твої ноги».

Несподівана зустріч

Тебе зустрів я знову,

Надворі йшла весна.

Із кимось ти розмову

Безрадісну вела.

Ти голову схилила

Вхопила погляд мій

І в посмішці ожила,

Весела хмарка вій.

І очі засвітились

Ти певно не ждала

Ось тут на краю світу

Мого очей тепла.

І я не сподівався

Опісля літ розлук

Раптового стрічання

І потискання рук.

В мовчанні говорили,

Про все що відбуло,

А погляди кричали

І серце гупало.

Ми плакали од щастя?

Ми все згадали знов.

Назустріч до кохання

Пішли під руку вдвох.

Я можу говорити тільки так

Тобі я не скажу слова гарячі,

Не обійму, чекаючи у снах,

Не заспокою твоє серце у плачі

Не принесу мій спокій на руках.

Бо ми далекі зорі в небі,

Між нами прірва - чорна та німа

І навіть пісню передать для тебе

То нездійсненна мрія чарівна. 

Один ще спосіб маю у запасі 

Його ніхто не забере, повір,

Його в пуделко заховаю в льосі. 

Вірші буду собі компонувати,

Щоб ти могла колись їх прочитати

І посміхнутись наче серед свята. 

Колискова для феї

Вночі співаю тихо і неквапно,

у твої вушка укладу куплет,

і ти вміхнешя, скажеш :"Дуже гарно!"

крізь сон цілунок радісний пошлеш.

Я не спиняюсь, люблю сон манити

солодким словом, мов пянкий ефір.

ти не спиняйся, ти продовжуй жити

тобі віддам усі думки свої.

і колискова - писана для тебе,

і ця мельодія - пянкий туман

ти хоч повір, що то не є обман.

Продовжуй спати, пізна вже пора,

Назавтра в тебе справа є одна - 

любить мене так віддано як вчора.

Dein ist mein ganzes herz (Моє серце - твоє)

Арія принца Су-Хонга із оперетти "Країна посмішок" Франца Легара. Ділюся свом перекладтом тексту арії.

Серце моє - твоє

Тебе нема - зникаю я

як сохне квіточка

Коли від сонця нема тепла!

Ти - пісня мого життя,

що розквіта лиш в кохання час.

"Моя любов" - о скажи ще раз,

прошу скажи мені:

"Люблю, тебе!"

Куди я не піду,

твій образ я знайду.

Я хочу кожен подих пити

і прощення у ніг благати

Тільки твоє! Яке чудна

шовковиста коса.

Прекрасний і тужний

погляд твій сяючий!

І коли мовиш ти

Це як звук музики.

Серце моє - твоє

Тебе нема - зникаю я

як сохне квіточка

Коли від сонця нема тепла!

Ти - пісня мого життя,

що розквіта лиш в кохання час.

"Моя любов" - о скажи ще раз,

прошу скажи мені:

"Люблю, тебе!"

Туман байдужости

Туман байдужости між нас,

покрив обличчя, скроні.

А я недавно зігрівав

твої сумні долоні.

Минуло раптом кілька днів

між нас - стіна камінна.

Сказати слова не зумів,

щоб зберегти сумління.

Ти просто взяла - і пішла

у ніч тривожно - зимну.

І тут одразу поміж нас

туман крижАно - синій.

Я би хотів рознести млу,

тепло пустить у світло.

Але в байдужости помру,

Для тебе непомітно.

Ніч двадцять перша - І знову ніч

І знову ніч октавами співає,

а день далеко, наче крізь туман.

Повільно шлях в майбутнє прокладає,

такий неквапний рятівник від чар.

Для мене ніч - свобода зі свобод.
Тоді мої думки і щирі мрії
пливуть тобі, до твоїх тихих вод,

і огортають шовковисті вії.

Літаю духом, сон твій стережу,

і час від часу подихом війну.

Віл сну поганого тебе я вбережу.

І зранку знову день твій розквітає.
Ти у веселості своїй не знаєш
хто цілу ніч тебе оберігає.

Ніч двадцята - О відгукнися!

О відгукнися на мої страждання!

Відкрий вуста, хоч слово прошепчи!

Я переповнений палким коханням,

його віддам, собі залишу немочи.

Не оминай мої стражденні очі,

котрі із сумом дивляться на тебе.
І хоч з тобою серце бути хоче,
ти своїм серцем десь далеко в небі.

І не питай чому зі мною сталось,
чому болить пробуджена душа.
Вона для тебе стала знов жива.

Вона тобі співає та радіє,
тобі спалахує, і зроджує надію.
О відгукнися, моя світла мріє.

Bella enamorada (Чарівна кохана)

Пропоную мій переклад тексту іспанської пісні "Bella enamorada". авторами є композитори Реверіано Сутульйо (Reveriano Soutullo) та Хуан Верт (Juan Vert)

Чарівна кохана, я тобою мрію,

і любов щасливу, я шукаю скрізь.

Чарівна кохана, спокій та надія,

без твоєї ласки, без твоєї ласки

Я не можу жить.

Ноче кохань, ноче загадкова

Жіночу тінь буду цілувать

Наші думки - ніжність пречудова

Знову тебе хочу пригортать.

Втрачену надію, хочу нагадати

А любов далеку, вже не повернути.

Таємнича дамо, що живеш у тіні,

о скажи хоч хто ти, і пізнай любов.

Чарівнича діво, найгарніша в світі,

ти - моє страждання, ти - моє страждання,

я твій вірний раб.

Ноче кохань, ноче загадкова

Жіночу тінь буду цілувать

Наші думки - ніжність пречудова

Знову тебе хочу пригортать.

Ноче кохань, ноче загадкова

Жіночу тінь буду цілувать

Втрачену надію, хочу нагадати

А любов далеку, вже не повернути.

Заборонена

Ти - заборонена для мене,

моє табу у цьому світі.

Мені заплакати би треба

і аж ніяк не порадіти.

А що із того почування,

коли дивитися лиш можна?

І чути голос від кохання,

котрий наповнений зітханням?

Я ці тривожні відчуття

повириваю із корінням

Так знищують собі бурʼян,

щоб не зарОсло все подвірʼя. 

Але так дивно відчувати,

у цих рослинах, що в душі,

 достатньо сили запускати 

новІ і нОві паростки.

Вони корінням проростають,

в легені, серце і нирки.

І корінь грубий залишають,

можливо, мабуть назавжди.

Чи зможу почуття здолати?

Чи вдасться знищить їх до пня?

Коли неначе метастази,

кохання у любов зроста. 

Lippen schweigen (Вуста мовчать)

Це уривок з оперети «Весела вдова» Франца Легара. Ділюся моїм перекладом цієї прекрасної пісні.

Губи в тиші, шепіт скрипки

Ти люби!

Кожен крок благає щиро

Ти люби!

Знов руки торкання

каже все мені.

Це мабуть уже кохання - 

любиш ти.

І вальсу кожен крок,

підносить до зірок,

А серце тріпотить,

воно пульсує і болить...

І хоч вуста твої мовчать

та очі щиро променять

я так тебе люблю

я так люблю...

Кожен потиск рук

ясно каже нам.

Про безмежне почуття - 

Любов прийшла!

Не повірю

Твоєму слову не повірю більше,

твоїм палким вустам - нема довіри.

Такі думки мені лиш роблять гірше.

І відбирають у кохання сили.

Заманюєш і поглядом, і словом,

а вдругу мить - відштовхуєш у даль.

Я спантеличений і злий безмовно

роблю у безнадії крок назад.

О хаотичний рух у цім коханні,

броунівська любов на пів тонах

мені не млость дає, а дикий страх.

Це не стосунки. Це якась пітьма.

Я так втомився. Боже, о прости…

І цей тягар від мене забери.

Dicitencello vuje (Скажіть їй)

Мій власний переклад пісні «Скажіть їй»

Скажіть дівчата вашій подрузі,

Як я втратив сон і ясну уяву.

Думки - про неї,

В житті моїм всеціло.

Хотів би їй сказати це,

Але не знаю як.

Приспів

Її кохаю,

кохаю до нестями

Скажіть ви їй дівчата, 

що я не забуваю!

І це кохання,

Сильніше за тортури,

Що мучить мою душу

І як то далі жити!

Скажіть їй - вона троянда травня,

Її краса заступить світло сонця.

Вуста рожеві

Свіжіші за фіалки.

Я вже хотів би чути,

палкі слова «Люблю!».

Приспів

Її кохаю,

кохаю до нестями

Скажіть ви їй дівчата, 

що я не забуваю.

І це кохання,

Сильніше за тортури,

Що мучить мою душу

І як то далі жити!

Ви прекрасна дама

Ви прекрасна дама,

душу обпалили,
Поглядом єдиним - 

серце спопелили.
У вечірній сукні

мовчки поманили,

У краї солодкі,

у краї весни.

І я йду за вами,

моя ніжна панно,
простягаю руку,

ловлю ваші коси.

У моєму серці

музика яскрава,

Без цілунків ваших

не піду у сни.

Таємнича, гарна,

чорноока панна,

у твоїм полоні

я немов пливу.
І безмежна ніжність

тепло накриває

І тепер напевно -

я тебе люблю.

Моя ніжна панно,

безіменна люба
притяжіння моє,

моя щира згуба.
І коли цілую

ваші пишні губи
І тепер напевно - 

Я тебе люблю!

O sole mio (Моє сонце)

Ділюся власним перекладом тексту пісні «Моє сонце»

Який чудовий день ясного сонця,

Ясне повітря наче після бурі. 

І ніби свято свіжого повітря

Який чудовий день пливе до сонця!

 

Приспів

Та є ще сонце

Прекрасніше!

О моє сонце

Люблю тебе. 

О сонце, о сонце моє!

Люблю тебе, люблю тебе!

Сіяє шибка у твоїм віконці

Співає праля, вихваляє сонце.  

Співає щиро, розправляє одяг.

Сіяє шибка у твоїм віконці.

Приспів

Та є ще сонце

Прекрасніше!

О моє сонце

Люблю тебе. 

О сонце, о сонце моє!

Люблю тебе, люблю тебе!

Як ніч надходить, сонечко йде спати,

Мені так сумно, мушу йти від тебе.

Я би лишився під твоїм віконцем

Як ніч надходить, сонечко йде спати

Приспів

Та є ще сонце

Прекрасніше!

О моє сонце

Люблю тебе. 

О сонце, о сонце моє!

Люблю тебе, люблю тебе!

Мені тебе бракує

Твоїх ночей мені бракує дуже

І тіла, котре сповнює моє.

Та я один, я за тобою тужу

Твоя могила - заховала все.

Тепер я в тузі, я страждаю люба,

Це так раптово нам прийшов кінець.

Ти у труні, і вся моя натура

Лежить в землі. Життю мого вінець.

І це безсоння, і тривожні стани,

Коли не знаєш де правдиве щось.

Мені страждати тільки залишилось.

І я не знаю чи буде ще сили,

Терпіти далі цей фізичний біль. 

Скоріше б смерть. Кінець земних надій. 

 

No puede ser (Цього не може бути)

Пропоную свій переклад арії "No puede ser" з опери "La tabernera del puerto" Pablo Sorozábal Mariezcurrena

Не може буть!

ця жінка є хороша.

Не може бути

ця жінка злою.

 

В її очах

є унікальний вогонь

Я бачив жінку оцю

і вона не нещасна.

Не може буть,

ця жінка не сирена,

що труїть всі

години існування.

Не може буть!

Вона молилася

Вона любилася

Вона і плакала.

Очі, що плачуть

Не вміють брехать,

Погані жінки

не дивляться так.

Побачив на віях

тремтять дві сльози,

я знаю для мене,

для мене вони,

для мене вони...

Знаю марная надія,

Будь милосердною до неї.

Бо я не вмію грать!

Бо не буду мовчать!

Бо я не вмію жить!

Безсоння

Не можу спати. Це уже біда,

Ти наче привид йдеш зі мною всюди

Я ж подолав сплетіння твоїх чар

І кілька днів побув як інші люди.

А ти прийшла - і світ ілюзій впав,

Я так вдихав твої фіалки й роси,

Що світ довкола знову забував

І тільки ти, і тільки твої очі…

І знову ми говоримо привітно,

О, Боже, збав мене від відчуття!

Що я готовий в борг віддать життя

Лише за мить, лише за хвилю щастя…

Депресія, безсоння, і безсилля,

Вони в мені, вони мої прокляття

Не люблю

Я не люблю, але рубці болять.

Вони стискають, дихати не можу. 

Я постелю вологе з поту ложе,

І зроблю спробу трошечки поспать. 

У мене розлад, сон від мене втік,

І це безсоння наче кара дика,

Я вже рахую скільки ран обпік,

І скільки днів долаю цю розпуку.

Тебе нема. Але ти наче поруч,

Смієшся дзвінко, милий горобець.

І ми удвох чекаємо кінець.

Тож полежу, рахуючи на стелі,

Уявні мрії, подумки піду

Туди дп знов тебе я не знайду.

Torna a Surriento (Повернись у Соренто)

Ділюся моїм перекладом з італійської пісні «Повернись в Соренто». 

Море глянь яке прекрасне,

Навіває сентименти. 

Моя дума пречудесна

Лиш до тебе прибіга.

Подивись на цей садочок

Чуєш запах апельсина?

Аромат тече повільно

Моє серце огорта. 

І ти кажеш: «Прощавайте!» 

І підеш від мого серця.

І у землю до любови 

Чи колись ти повернеш?

Та не йди далеко

Не дай мені тужити

Вертайсь в Соренто

Дай мені жити!

Не смій спати! (Nessun dorma)

Не смій заснути, моє гаряче серце,

Дивись на зорі та чувай невпинно

І може тут у темряві озветься

Зоря єдина, що горить незримо.

Її шукаю скрізь у темнім небі,

Але знайти ще досі не спромігся,

І силует в протемненім балконі

Спостерігає сивочолий місяць.

О зорі ночі, заходіть раніше!

Із нетерпінням ранок виглядаю,

А він повільний, він усе тікає.

Я здожену, не дам йому сховатись,

Тоді прийду до сонячних покоїв

Щоби тобі в найбільшому зізнатись. 

Non ti scordar di me (Не забудь мене!)

Ділюся власним перекладом тексту пісні «Не забувай мене»

Вже відлетіли ластівки

Покинули мою сумну країну.

Шукають собі весну і фіалки

І місце для чудового гнізда.

Моя Ластівка мене залишила

І без палких цілунків,

І тужливих прощань.

Приспів. 

Не забувай мене,

З тобою все життя моє. 

Я так тебе люблю

І ти не йдеш із мого сну. 

Не забувай мене, 

З тобою все життя моє. 

В моєму серці є гніздо твоє

Не забувай мене.

Не забувай мене 

З тобою все життя моє

В моєму серці є гніздо твоє

Не забувай мене  

Мої губи цілують тебе так гаряче (Meine lippen sie küssen so heiß)

Мої вуста тебе цілують палко,

Кружляють вальс довкола двох півдуг.

І я продовжу цілувати щиро,

Немов коханець, а не просто друг.

Я огорну надранковим світанком,

Обійму плечі, теплоту віддам.

Щоби тебе нагодувать сніданком

Забуду зовсім про душевний шрам.

Отой рубець з минулого життя,

Коли любив і серце розвалив,

Коли вже думав - майбуття нема. 

А зараз ось -  яєшню стережу,

Щоб не згоріла, ти таку не любиш.

І я блаженно бачу як ти сходиш. 

Все моє серце - твоє (Dein ist mein ganzes herz)

Лише тобі одній віддам у руки,

Прозоре серце - то є мій кришталь.

Будь обережною, не заведи в розпуку,

І не розбий, не дай відчути жаль.

Ото мій скарб, моя найбільша цінність, 

То надбання недоспаних ночей.

Цей діамант передаю в надійність,

Під ніжний нагляд впевнених очей. 

Я цілковито впевнений у тобі.

Хоч людське серце хтиве та лукаве,

Але в тобі не бачу я зневаги. 

Я чую запах сонця і любови,

Кориці, мʼяти, ружі, трохи перцю

А може ти не знищиш моє серце?..

Вуста мовчать (Lippen schweigen)

Твої вуста замовкли і мовчать,

Мої вуста вже стомлені в печалі.

А довкруги - сніги іще стоять

І саваном вкривають всі деталі.

Я хоч мовчу, але в очах нестримно

біжать слова зізнання в головному.

Я вже дозрів, я майже є готовим

зірвати маску німоти нудної.

Тож я беру, веду у танці долю,

Беру сміливість як найбільшу зброю. 

Я не стидаюсь, щиро шепочу:

«У цьому танці, вальсі почуттів,
Де світла заля світлом оповита
Вас обіймати - то найбільше диво».

Супроти війни

І третій рік гримлять страшні громи,

Міста і села знищують ракети,

Ми стоїмо, немов стальні стовпи,

І відправляєм ворога в пакети.

І не здаватись треба нам сьогодні,

Коли загиблі дивляться із неба.

І не боятися чорної безодні -  

Нам боронити рідну землю треба.

Ми не прийшли, щоб жити у війні

 Та ворог суне хижо і завзято.

Тому не час собі робити свято.

Останні сили кинемо у бій,

Бо правда наша, бо Господь поможе

Відбити напад, зберегтись народу. 

Температура

Температура. Я горю.

ЧергОвий вірус завітав,

Я мов німий, не говорю,

Лише таблеток наковтав.

 

Гарячка палить, хочу пити,

У голові - калейдоскоп.
Усякий спогад хоче сплити,

Щоби згадалось що пройшло. 

Уся минувшина в картинках

Вкриває спогадів потоком,

І наче Гаррі з Дамблдором

Минуле дивлюсь кіноскопом. 

Я думав то буде як фільм,

Сюжетів купа з переплетом.

Але була лиш твоя тінь

Косичка сплетена букетом.

І я літав, торкався стелі,
І ти десь поруч була теж,
І я готовий був умерти

І бути там де світ без меж.

Мене болить твоя задума

Мене болить, болить твоя задума.

Дивлюсь в обличчя - там одні думки.

Чи то так біль дзеркалює зажуру?

Чи може щастя лунко так звучить?

Не можу знати, ми не надто блИзькі,

Але ж чому тоді між ребер біль?

Чому мене засумлює так близько?

Чому я йду, немов вдихаю цвіль?

Що відповісти - я собі вже знаю,

Оці питання - мов лідокаїн,

Приймаю їх, щоб серце заніміть.

І вже не знаю чи на довго стане

щодня звертатись до анестезії,

а не звільнитися і віддатись мрії.

Коли весна

Коли весна готується прибігти,

У наші мізки, в душі та у сни,

Тоді удвох ми спробуєм світити,

запроменіти світивом ясним.

Коли пташки почнуть співати гучно,
Защебетають наче дзвоники,
І ми собі будем співать беззвучно
пускаючи дзеркальні зайчики.

Коли трава зазеленіє щиро,
І я візьму тебе у свій політ,
Тоді і ти позбудешся раптово

Усіх тривог, і спадку зі страхів,
в яких давно купаєшся незмінно.
Повір мені, це скінчиться напевно.

Я так провалююсь у сон

Я вже провалюсь у сон,

Моя свідомість - в невідомість,

Візьми мене, прошу, в полон

І огорни як душу совість.

Хоч я і грішний, і дурний,

Не вмію щиро відчувати,

Та ще я можу, мабуть, здатний

Лягти до ліжка та лежати.

І уявлятиму весняні

Прекрасні сни, і ясні ночі

А потім буду міцно спати

І вже тебе не турбувати.