Не сумуй

Не будь сумною хоч на мить,

Рукою очі розвесни,

Поглянь на небо із блакиті

І озоветься тої миті

Весна, зима, усі стихії

Аби тобі у твоїй мрії

Було прелегко мандрувати,

І землю щастям засівати.

У віддчай падати не смій,

Змахни сльозу із довгих вій,

І білу хустку піднеси

аби побігли всі вітри

і напували мов вітрило

Тебе наснагою на діло,

котре у твоїм щирім серці

залишить спогад мов озерце.

Ти будь закохана без меж,

Віддай йому любов, та все ж

Не забувай, що ти людина
Що маєш гідність і провина

Твоя в одному може бути

що ти кохаєш - незабутньо.

Поглянь на вечір у тумани

І там зустрінеш свої чари 

Ти - не минаєшся

Ти - не минаєшся в мені,

Ти - не проходиш як хвороба,

Я далі снидію в огні,

Мене зжирає люта злоба.

Ти ще живеш в моїх думках,

Ти наче давня заборона

І я щодня долаю страх

тебе побачити ще знову.

Ти кожну думку споглядаєш,

У кожнім слові - ти одна

Ти і слова всі добре знаєш,

бо всі слова - в твоє ім'я.

У тобі - сенси існування,

Тобі одні - мої діла,

Та що поробиш - я останній
У списку твоїх діл життя.

І я не знаю що робити,

У думках - немає каяття,

Тому продовжую любити
Тебе одну як сенс буття.

Сновидіння

Я просто зварю каву зранку,

піду у маркет по вершки,

зроблю лате, і до сніданку

тобі принЕсу, а ти спи,

Віддай у сні свої тривоги,

пізнай незвіданне в душі,

візьми до рук свою пирогу,

в ріці невізданній пливи.

Пізнай таємні закапелки,

І дикі тихі острови,

І може десь розбиті шкельця

Побачиш блиском у траві.

Дитячі спогади згадаєш,

Пірнеш в туман до юних мрій,

А прокидаючись побачиш

лице усміхнене моє.

І сни, і дні

І сни і дні і темні ночі

Ще десь веселкою бринять,

І вигравають темні очі,

На струнах серця ще бринять

А ти не спиш, рахуєш зайці,

у тебе камінь на душі,

А за вікном мороз у танці,

І вітер свище мов упир. 

В такі години холоднища,

Той холод в душу попада,

Ти опираєшся і бʼєшся,

А він потроху проліза. 

Не падай духом, це минеться,

І лід тривкий колись скреса,

Любов до тебе повернеться,

І всю тебе наллє краса.

Por Eso Te Quiero (Ось чому я кохаю)

Ділюся перекладом слів пісні «Por Eso Te Quiero (Ось чому я кохаю)»

Кохаю твоє рожеве личко,

Кохаю твої святі очі,

Кохаю сльози на обличчі

А ти від мене далеко, в порожній самоті.

Кохаю бо ти є найсвятіша,

Кохаю бо ти моя надія,

Кохаю і знаю ти кохаєш,

Кохаю поки не прийде смерть.

Кохаю сльози на обличчі,

А ти від мене далеко, в порожній самоті.

Кохаю бо ти є найсвятіша,

Кохаю бо ти моя надія,

Кохаю і знаю ти кохаєш,

Кохаю поки не прийде смерть.

Весни не бійся

Весни не бійся, зустрічай,

поринь у неї з головою,

тепло проміння не минай,

і не кидай надію знову.

Бо що весна зробити може

Опісля спалахів зими?

Де ми горіли у знемозі

вогнями щирими змогли,

із невеликої вуглини,

що відгоріла вже давно,

розвести полум'я очима
ми захотіли, а воно

палахкотіло наче спека
І часто думав я над тим,

щоб не згоріти як смерека,

щоб залишитися живим.

І я живий, і ця весна,
вона холодною здається,

коли згорає вся зима,
тепло весни не придається,

Не припасуєш більш його

до свого стану у душі,

бо сонце і його тепло

то ще не все, що хочеш ти.

Тож хай прийде моя весна,
і десь тобі вона всміхнеться,

моя ж улюблена зима,

Неначе сон колись насниться.

Ayúdame, Dios mío (Допоможи мені Боже)

Ділюся перекладом пісні Ayúdame, Dios mío (Допоможи мені Боже)

О дай ти Боже сили,

О дай його забути,

І пристрасть дику вирви

З душі пекельні муки.

О дай ти Боже сили

Його не пригадати,

Вуста мої закрити,

Не промовляти імʼя.

Якщо ти нашу долю різну написав

Піти двома шляхами

То не дай досягти,

у бажанні знайти

Те що не буде моїм.

О дай ти Боже сили,

О дай його забути,

Зламати це кохання

Зупинити любов.

Estás en mi corazón (У моєму серці ти)

Ділюся перекладом слів пісні Estás en mi corazón (У моєму серці ти)

У моєму серці ти,

Та між нами далина

О велика муко моя

у розлуці вся душа.

У моєму серці ти,

І в солоній самоті,

Тільки спогад про любов

лікує біль у серці знов.

І ніколи більше вже
Я тебе не обійму
 У полоні почуттів
Ти в осерді моїх мрій

Та ніщо не змусить мЕне
Перестать любити тЕбе
Ти володарка єдина
У моєму серці ти

Прощання

А ніч витікає у наші долоні

І кров прибуває, наповнює скроні

Вагон прибуває, у темну дорогу

Мене не пускає прощання із перону.

Все моє цвітіння - тобі в сновидіння,

Усі мої мрії - у твої надії,

Махаю рукою, до губів долоню

Підношу й пускаю цілунок й тривогу.

Ти моя голубка, тендітна й трагічна

Сльозами прощаєш, палкими очима 

Мене відправляєш назавжди від себе

Неначе серця у бликитнеє небо.

І може так бути, що смерть не минути,

Ворожої не вдасться минути

Тоді повернуся у сни серед літа

Принесу в долонях зеленого жита. 

Qué Daría (щоб я віддав)

Ділюся своїм перекладом слів пісні «Qué Daría»

Що віддати аби знову

Тебе поруч обіймати

І любов що ранить душу

Відчувати

Безмірно так кохати до нестями 

І знати що скінчиться поміж нами.

Що віддати, щоб на мить

Забути твоє ніжне тіло

Не носити біля серця

так глибоко

І знати що ти суміш в моїй крові

Царюєш над думками

і я без тебе помираю. 

Присягася кохана

Ця агонія вбиває

Ми з тобою так далеко 

Я бачу тебе таємно

Знаю це було не марно

Моє життя в руках у тебе

І за мить твого кохання

Я свою душу віддам в долоню.

De qué Manera te Olvido (А як тебе забувати?)

Ти глянь я не змінився

І ще тебе кохаю

Так само як завжди

Мабуть тобі казали - 

зажурений блукаю

ридаю в самоті.

І сорому не маю,

той досвід зберігаю,

що доля надала

Я любов не пускаю,

від кохання бажаю

Не забути тебе.

Я любов не пускаю,

від кохання бажаю

Не забути тебе.

А як тебе забувати?

А як тебе поховати?

Це прокляте кохання,

нестерпно страждає

серце моє.

А як тебе забувати?

Коли щодня я стрічаю,

А ти просто не хочеш

мене помічати,

не хочеш любов. 

Передвістя

Зима довкола, ще мороз береться

І небо манить в синяву небес. 

Та чорна хмара з білою несеться

А сніг біленький ще собі не щез.

Поривний вітер сонцю стеле шлях,

Проміння тепле з хмари випливає

Весняне сонце топить сніг і враз,

Соната крапель дзвінко виграває.

І я повільно стежкою бреду,

 Весняні кроки геть не помічаю,

Мої думки летять від цього раю.

Довкруг війна, тривоги, сильні болі,

І люди трохи здичавіли вже,

А сніг тихенько шле привіт природі. 

Tuyo es mi corazón (Твоє моє серце)

Ділюся власним перекладом слів пісні «Tuyo es mi corazón«

Твоє серце моє

Кохання сонце,

Жінко омріяна

Тобі віддав себе.

Усе життя моє - 

це мрія голуба

А небо у житті

ти мені дала.

Твоє серце моє

Кохання сонце,

Все єство моє

Тобі віддаю

Усе моє серце

Щирий дар тобі

Ти - моє все, Ти - мій Господь, моя любов

Іньйон (인연)

Біжать століття тисячами доль,

Спішать життя у митях спопелитись.

А нам лише - аби руки торкнутись,

 Відчути струм і теплоту долонь.

Між нами сотні і десятки літ,

Зо вісім тисяч сповнених життів,

Я їх тобі віддати би хотів,

 Та не прийшов для нас природній лік.

Та може час настав у цім житті?

І може досить лиш тертя тканин,

Щоби ми відчули вісім тисяч літ.

І вже ніколи іскор не минали,

Вогнем любови - запалили ґніт,

Із попередніх спалених життів.

Прим. Іньйон  (인연) - це поняття в корейській культурі означає доленосний зв’язок між людьми, щось на кшталт кармічного зв’язку або передвизначених зустрічей. Ін’єн (인연) може означати як хороші, так і погані зв’язки, залежно від контексту. Часто це слово використовують у романтичному контексті, коли говорять про "долю" між закоханими.

Бал ілюзій

Бажання, сповнене фантазій, 

Чекання, що приносить біль,

На балі втрачених ілюзій

Немає місця для надій.

Я можу довго уявляти,

Страждати щиро і всерйоз,

Те що було - в думках вертати,

І все списати на курйоз.

І у минулому топитись,

А до майбутнього не йти,

В теперішнє - і не дивитись

Його вміщати в слово «Ти».

Оця гімнастика для серця

Вона хороша в час біди,

Але минуле не вернеться

І у майбутньому - не ти.

У цих трагічних почуваннях,

Вже краще в сутінках піти

Не повернути існування

Де центр всесвіту - це ти. 

 

Ти

Ти джерело найсміливіших дум,

Ти лютий ворог мого супокою,

В тобі живе новий нестримний дух

В тобі отримав відчуття до болю.

Ти додаєш наснаги щось робити,

Ти мій талант, що даний із небес

Заради тебе варто щось творити,

Бо тільки ти - осердя всіх чудес. 

За тебе щиро Бога я прохаю

Молюся щиро за благі літа,

Бо я не зможу, я не уявляю

Як то прожити без твого лиця,

Без твоїх вій, що кольору крукА,

Ти мій смарагд - оце я добре знаю. 

І сон втікає сумно

Від мене сон втікає так далеко

Там тільки тиша холодно мовчить,

І синій вечір місяцем нестерпно

У глупу ніч безрадісно глядить.

А біла стеля зайчики пускає,

Вогні машини промені дають,

Спитаю зірку, чи вона пізнає

Куди піти аби віддатись сну?

Вона все знає, і також причину

Чому вже третю дОбу я без сну,

Та помогти вона не має сили,

А порятунок - то любов твоя

Котру я щиро третій день жадаю,

Котру, я знаю, не мені дала

Мій острів не для тебе

І вже кінець моїм палким думкам,

Пішла так швидко разом із човном,

Що я не можу дати лад думкам,

Я наче дурень, вдарений веслом.

Мій дикий острів - не прогрів тебе,

Його шмагають дикі буревії..

Для тебе спокій - щастя принесе

Для мене шквали - то мої стихії.

І як то жаль, бо зараз все болить,

Душа невпинно хоче твого звуку

І тільки час розмірено біжить.

Назавтра знову сонечко зійде

І берег злижуть неспокійні хвилі

Лише тебе не знайду я ніде.

Втомлений погляд

Дивлюся довго в очі повні втоми,

А погляд ніжний і водночас сонний

Ще кілька митей - і підеш туди,

Куди щоночі я приходжу - в сни.

Я не питаю, не прошу прийняти,

Лиш огортаю саваном тоді,

коли вночі ти можеш тихо впасти

і загубитись у кромішнім сні.

А те провалля - наче чорна дірка,
її тяжіння сильне та терпке,

Вона все прагне затягти тебе.

Ти не турбуйся, я тебе врятую,

схоплю за руку, витягну на світ

Тебе не лишу на з'їдання тьмі.

Останні зимні дні

Я гарно сплю останні зимні ночі,

мій сон міцний, наповненний життям,

Але тепер ти знову опівночі

холодним снігом у думки прийшла.

І що я міг тобі німій сказати,

Коли надворі тиха заметіль?

Які слова у сутінках добрати

аби ти тихо щезла наче тінь?

Немаю слів, лише свинцевий погляд

тобі кидаю з - під русявих брів

І обертаюсь, я уже згорів,

І допалав у твоїх сподіваннях,

В мені вогню давно уже нема,

А навкруги сніжить сумна зима...

Хвилі в душі

Забути море, сили більш не маю,

Як вали хвилі глибоко в мені,

Зі шквалом душу мою накривають

Мене змиває далі від землі.

І вже далеко берег майоріє,

Повітря спрагло вдихую щораз,

В мені життя іскрою ще жевріє

Вогонь життя ще й близько не погас.

І от приплив зі шумом відпливає,

Сумний пісок коричнево блищить

І довгий мис у подорож марить.

І я піду із радістю палкою

Пройдуся пляжем спогадів своїх

А море знову хвилями штормить

Se me hizo facil (Мені здалося легким)

Ділюся власним перекладом слів пісні « Se me hizo facil»

Мені здалося

Що легко все забути,

жінку кохану

із пам'яті прибрати.

Мені здалося,

що легко сльози змити,

а вже тепер

Забуваю день - у день.

Її покинув,

так було потрібно.

Бо залишають

жінок що роблять зимно.

Інше кохання

буду я ще шукати,

А ту колишню

забуваю день - у день.

Мені здалося,

що легко сльози змити,

а вже тепер

Забуваю день - у день.

Її покинув,

так було потрібно.

Бо залишають

жінок що роблять зимно.

Інше кохання

буду я вже шукати.

А ту колишню

забуваю день - у день.

Гулубко кохана (Paloma querida)

Ділюся власним перекладом пісні "Paloma querida"

Того дня як прийшла ти до мене,

Кохана гулубко, я випив вина.

Голова закрутилась від хмелю

Почав я співати про твої вуста

Я відчув що найвищий у світі

і в небі до зірки дістати хотів,

А коли не сягнув хоч одної

я плакати прагнув і падав у гнів.

Не бажаю свого існування,

Та його я тобі віддаю.

Я не знаю чи приймеш кохання

В твої руки його покладу.

Ми зійшлися на темній дорозі

Як був мов паломник без віри сліпий

і очей твоїх промінь цілющий

страждання на радість раптово змінив.

З того часу відчув як кохаю

всією душею, і серцем своїм

З того часу, голубко кохана,

голубником серце стало твоїм.

Не бажаю свого існування,

Та його я тобі віддаю.

Я не знаю чи приймеш кохання

В твої руки його покладу.

Мені приснилося

Приснилось раптом що удвох 

З мовчанням тихим і привітним,

Ми вели німо діалог,

А навкруги - весна розквітла.

Повітря сповнилося медом.

Довкола білими квітьми

Пустили пахощі дерева,

А ми удвох з мовчанням шли.

І тільки поглядом одним

Ми все прекрасно розуміли,

Вогонь твоїх - мене зігрів,

Мої вогні - тебе збудили.

І сон прекрасний не минав

Допоки ранок не ввірвався

І не почалася війна

І мій будинок не розклався…

Покинь свою надію

Надію марну, зболену покинь,

Він не вернеться, він минуле коло.

І лишається боротися й прожить

Своє життя, а дике твоє поле

Сльозами щиро, з відчаю полий,

Віддай весь гнів і крик сумної долі,

І втому місці зійде цвіт - полин

Як смертний знак, як памʼять твого болю.

Ти проживеш, воно в тобі пройде,

То не кінець земного існування,

Коли втрачаєш зраджене кохання.

Любов не зрадить, не пекельно бʼє,

Любов постійно і стабільно творить

Усе що ти вважаєш як своє. 

Спогад на березі

Годинник стрілкою вицокує хвилини

яскравий день біжить у майбуття,

А ще зима невблаганнО панує,

і холод крізь щілини проника.

Ще не весна, але й ве не зима,

і хоч мороз тримається стабільно,

Я прогуляюсь, без ривків, повільно.

І по думках пройдуся без жаля.

У голові - неначе після битви,

одні поля засіяні кістьми,

я би хотів радіти раом з дітьми,

але думки летять в чужі краї.

Туди де море, де високі миси,

Скелясті скелі вгору стременять.

Там я буду у водах ноги мити

і твої лиця мило уявлять.

Згадаю всі твої сміхання милі,

палкі цілунки, зайчики в очах,

Гіркі плачі в розлуці на причалі

печать прощань, руки останній змах.

І я ступив на берег без вагання,

мене чекало світле майбуття

Я ще не знав - відмова від кохання

ще призведе до пустки й небуття.

Бо без любови - жити неможливо,

Вона рушій, вона святий Грааль.

Я був дурним, не знав що є важливо

Залишив острів і твою печаль.

Вже не вернути наші сподівання,

ти десь самотньо хвилі стережеш.

Пробач мені, пробач, твоє кохання,

моя сирено, знаю ти прийдеш,

у мої сни, що сповнені тривоги,

в мої думки - вони давно твої...

Шкода лишень, це мрії голубі...

Подорож у море

Сьогодні день мабуть буде спекотним,

То саме час у човнику плисти,

У море суші на руках принести

І огорнутись до останку ним.

В потоках чистих хвилі вигравають,

Глибинь синіє, шельф давно минув,

Дивлюсь у небо, чайки ще питають

Чи я часОм минуле не забув?

Та де забудеш? Це в мені навіки,

Минуле завше в подорожі жде

Меланхолії, що від втоми йде.

У ті часи - накриє ностальгія,

Минуле ніжно у думки несе

Мою любов, що вмерла від безсилля

Інвалід

У моїх снах - пекельна вже пустеля 

В моїх думках - тривожний вітровій

А наяву - земля торкає неба

Коли стрічаю тиху твою тінь.

Підняти очі - навіть не посмію,

Якби хотів - то певно би не зміг

Нема бажання пестити надію,

І сподіватись твій почути сміх. 

Я інвалід, піду, пошкандибаю,

Не має сенсу твій шукати лик.

І хоч в глибинах нутрощів бажаю

Когось любити, все ж я - чоловік.

А може завтра знову я зустріну,

Прозору тінь під сонцем вогняним.

І знову день у радості зустріну,

І сум ночей піде у безвість з ним.

Якби ти знала

Якби ти знала що у серці в мене,

Якби ти чула ті сумні плачі,

То я не знаю чи була б потреба

Тобі сказати хоч «Привіт» мені.

Якби ти знала всі думки шалені,

Якби ти чула мій спокійний біль,

Тоді б ти знала - луки не зелені

Вони отак ховають чорну тлінь.

Якби ти знала… думаю постійно,

Але в наступну мить собі сміюсь

Навіщо це торкатись має вуст,

Котрі для мене більші сині неба,

Котрі люблю де треба і не треба,

Котрі вершина моїх спраглих дум

Читай мені до сну

Один єдиний раз мені читай

Коли до сну збираються лелеки 

І твоє слово пристрасно далеке 

Мені без лишку щиро віддавай. 

І голос твій, огорнутий у ніжність,

Спаде росою на пустелю сну,

Я так ціную тиху твою щирість

І так боюсь залишити одну.

Тому лежу, і слухаюсь покірно,

Ти мій режим, мій добрий оберіг,

Шкода та щастя я таки не зміг,

Подарувати довгі довгі роки.

І в гості смерть вже скоро завітає,

Але ти знай, любов - не проминає. 

Хоча я знаю - це від безнадії

Хоча я знаю - це від безнадії,

котра живе у серці як удома

Вона не нищить, просто дика втома

Палке бажання нищить у бездії.

Це діє демон, що так часто сниться,

У чорній тіні ликн не подає.

Його робота дивно методична,

його метода - гнів і біль дає.

Ну ж що, ти думав, що твоя побіда?

й твоєї ласки я нестерпно жду?
Але я краще вже живцем згорю.

Ти моє тіло можеш задломити,

мою весну - загнати в підземелля,

Але мій дух - тобі не подолати! 

Зотліло все, і навіть моє серце

Мій дім пустий, у нім тебе нема,

І навіть дощ долає згнилий дах,

А хуртовина - сніг мете, й зима

Руйнує світ, в якому ти - німа.

Я посиджу в зимовій холоднечі,

Здубіла грубка трісне від морозу

Ось тут , мабуть, місцина для малечі,

вони ось тут би мали гріти щоку.

Але не так, тепер я п'яний марю,

Мої дрова - змокрілі та сирі,

лежать надворі у тумані зимнім.

І сни в дурмані все мені покажуть,

картинку днів, розмазану у мріях,

хоча я знаю - це від безнадії.

Колискова для себе

Вже можна спати, сон торкає вії,

мені не варто вже сидіти більше,

бо темна ніч краде усі надії,

у кожній темній нічовій годині.

Та я к заснути? я - в температурі,

А тіло грань, а в серці - холоди.

У почуттях - тривають вічні бурі,

Я мов Юпітер, вітряний завжди.

Ну хоч у тебе - спокій та порядок,

Вся твоя воля - у твої руках

і навіть долю ти триєш в шорах.

А я геть інший, я печальний птах,

котрий втікає від зимових ночей

А заодно - від твоїх темних очей.

Весняна сірість

На цей асфальт, що весь в пилюці стогне,

Куди ще сніг не падав як належить,

моя нога ступити сміло зможе,

повільно йти, долаючи мій нежить.

Глибокий подих, сповнений надії,

Дає наснаги збить тахікардію,

Мені ще трохи, в магазин забігти,

і потім вдома ліжко буду гріти.

Життя - як сірість з вулиці брудної,

І навіть бруньки не знайшов одної,

то ще весни чекати дуже довго.

І може ти живеш у цьому світі,

І ти радієш, сповнена бажання,

Ласкаво - ніжна, вся у білім цвіті.

Alfonsina y el mar (Альфонсіна і море)

Пропоную переклад слів аргентинської пісні

У м'який пісок море наплива

Його милий слід вдалині щеза 

І по стежці смутку і тиші крокуєш одна

до глибокого моря

І по стежці болю німого знову дійшла

до піни моря

 

Муку всю твою знає тільки Бог,

Твій пекучий біль голос заховав.

Ти пішла спочити колисана піснею хвиль

І мушель морських

Ця чудова пісня звучить із самого дна

Для мушель пісня 

Ти йдеш, Альфонсіно, самотня, одна,

По вірші які наспівує даль?

Старовинний голос від вітру, та сіль

розвіває все, і кудись несе.

А ти йдеш десь туди мов у снах

і вже спить Альфонсіна в обіймах морів.

А малі сирени візьмУть тебе,

Понесуть по дну де корал росте,

і фосфоресцентні коники будуть тобі

кружляти у танці

і малі істоти у морі будуть собі

гратися в тиші.

Лампу донизу мамо нахили,

дай мені спокійно піти у сни.

і коли дзвонитиме - тихо йому шепочи,

Альфонсіна не прийде.

і коли дзвонитиме - тихо, тихо скажи

"Більше не прийде".

Ти йдеш, Альфонсіно, самотня, одна,

По вірші які наспівує даль?

Старовинний голос від вітру, та сіль

розвіває все, і кудись несе.

А ти йдеш десь туди мов у снах

і вже спить Альфонсіна в обіймах морів.

Мельодія в тональности до - мінор

Засну в постелі, холодом сповитий,

Ти десь далеко, в мареві нічнім,

ще не зумію день без тебе жити,

у ритмі залишаюся незвичнім.

А як же та обітниця в каплиці,

котру давали ми таємно вдвох?
Невже вона для тебе наче птиця?

Невже твої діла не бачить Бог?

В моїй душі звучить печальна меса,
десь у тональності на до - мінор,

Оце й усе, життя пливе в ігнор.

І тільки музика печальна виграває,
сопрано - голосом у моїй душі,
Кохання ж басом тихо затихає

Нічне марево

Моє плече ти знов стискаєш міцно,

Твоє волосся всюди розляглося,

І цей тягар для мене непомітно

Зігрів темлом, що тихо розлилося,

У все моє щоденне існування, 

у кожне подих і у кожен рух.

Ми щось одне, єдине поривання,
що видає весь симфонічний звук.

І як тепер мені без тебе жити?

Як не забути подих твоїх рук,

котрий давно щоночі вперто сниться?

І сон подібний я не відганяю,

Його щоночі з трепетом чекаю,
щоби забутись у тисячах розлук...

Ти - моя музика

Ти знаєш добре, що звучиш в мені,

Тривожним дзвоном тихого кларнету,

А потім скрипкою палкою у вогні

стрибаєш ніжно нотами секстету.

І я так мило співи відчуваю,

Мені аж хочеться тобі вторити.

Але я вчасно, вчасно замовкаю,
Мені приємно в суголоссі жити.

Тебе приймаю, музико моя,
мій світлий промінь в темряві людей,
звучи в мені ще голосом пісень.

Тоді безсмертним стану навіки,

бо голос Бога у тобі прийшов

щоби мені аж до кінця радіти.

Колискова з піни морської

Із пІни морської це слово пішло,

Вродилось раптово, то тебе дійшло.

І хочеться тільки шепнути в лице -

Заснути пора, й залишити все.

У сні завітає з чарівністю фея,

І ніжний баранчик забекає мило,

І навіть кричати пореби немає,

бо море вечірнє - принесе коралі.

Не зможу вночі розбудити твій сон,

бо море шалено розносить пісок

я можу співати легенький шансон

і тихо леліяти нашу любов.

А спати пора, і не треба відмов,

не моря провина, що сонце зайшло.

у морі сховалось проміння ясне,

готується завтоа зустріти тебе.

Плач

Незрима чайка у небі тужно ниє,

Свинцеві хмари у грозу пливуть,

і мабуть шторм на острів завітає,

в місцину там, де всі страхи живуть.

Я ненавиджу цей проклятий острів,

нехай його зітре гроза на прах,

але живу, ходжу до тебе в гості,

хоч і боюсь, мене проймає страх.

Ні, то не страх самотньому померти,

і то не боязнь нагло так піти,

Бобся раптом подих твій забути.

Тому іду до місця де дежиш,

де спочиває твоє хворе тіло,

Де поховав у землю свою мрію.

Морське світання

І хвилі йдуть у тиху далину,

кудись туди, де горизонт втікає,

і сонце зранку кидає мітлу,

жмуток проміння сипле небокраєм.

Блаженно спиш, я вибрався на пляж,

а занавіску вітер все гойдає.

І не вставай, іди та тихо ляж,

допоки холод по землі гуляє.

Неквапно чай тобі я принесу,

до прохолоди літної кімнати,

а може нині не підемо з хати?

А може щезнем як нічна гроза?

А може літо будем проводжати

В любові тіл одягнем нагі шати.

Вечірній бриз

Вечірній бриз навіює блаженство,

Моя сорочка вільно тріпотить,

Пісок вогкий, у ньому тоне слово,

А захід сонця лагідно блищить

Вологий холод йде опісля спеки,

Тобі не зимно, але ти дрижиш,

ми тихо йдем, і споживаєм снеки,

І твоя мова ніжністю бринить.

Ще кілька днів - і знову ми удома,

Маленькі діти - наче виноград

Ранковим сміхом знов наповнять сад.

Волосся твоє - бризки з океану,

Іде гроза, тебе обійму міцно

і обігрію близьку та жадану.

Спокійне море

Бурхливий вал ледь теплої води,

Гуляє там, удалині від пляжу.

А я стою на березі один,

Ще постою, і на пісочок ляжу.

Пісок вологий, липне до спини,

У небі хмари мережЕво в'ються,

Мені цікаво де смієшся ти?

Чи ніжне щастя уночі присниться?

А може зараз вийдеш як Венера

з піни морської наче жінка мрій?

Це так годую спогад ніжний мій.

І не ридання згадувати варто,

моє минуле - вже давно пройшло

і ти у нім - неначе біле тло.

Твій ніжний сум

Твій ніжний сум торкає моє серце,

Погаслі очі сердяться вогнем,

Сльоза твоя ледь до землі торнеться

Вона мені, вона пече мене.

Вікно мовчить, і дивиться на тебе,

у ньому відблиск твоїх щирих мук,
І що мені тепер зробити треба,
щоб ти не рвала в крові рук?

Я можу взяти і по нотах грати

величну музику з твоїх долонь,
і голову сховати поміж скронь.

Я скоро йду, мене до смерті звуть,
Ти лиш не плач, і слухай співи вуст,

котра тече в повітрі наче ртуть.

Любов не минає

Памʼяті Максима Ємця (псевдо «Єнот»)

Любов ніколи не минає, 

Вона жива у нас обох

І тільки туга проростає

У дні розлуки і тривог.

В часи коли свинцеві хмари

Надходять з півночі щодня

Довкола смерть кружля круками

і вириває нам серця.

І вириває наші душі

з крихтих тілесних оковІв

А може я злетіти мушу

тебе лишивши острорІнь?

Моя любов не проминає,
З тобою завжди повсякчас.

Коли вже сонечко сідає

Моя душа огорне нас...

Греція

Коли шторми гуляють синім морем

До мене Греція приходить у думки

Ми там удвох ховали своє горе,

Ми там удвох - боялися води.

А та вода прозорістю манила,

І білі панцирі світилися вночі,

Мене із пристрастю ти полюбила,

Я ж провалився у твої думки.

І наші ті нічні гуляння влітку,

І денна пристрасть у спекоту дня

Мені завжди видніється в штормах.

Не знаю як працює моя памʼять,

Тому, мабуть, забув твоє лице

Коринту берег зна імʼя твоє.

Сліди на піску

Сумні сліди лишились на піску, 

А ти пішла у темноту нічну,

І вже сліди прибрало чесне море

Твоє тепло лишило серце моє. 

Повільно йшла у сірості вечірній,

І зимний вітер сукню розривав,

Я може й міг теплом тебе зігріти,

Та я не йшов, я просто постояв.

Я думав легко «Це мене покине»,

Думки твої, твоє серцебиття

Я ще тоді не знав про майбуття,

Про милі і тривожні сни про тебе, 

Я не жалкую навіть через роки,

Але тоді я мав зробити кроки…

Море нічнеє

Наснилося вночі тривожне море,

І хвилі бурею покраяли пітьму.

А потім вийшли опівнічні зорі,

Прогнали геть ту хмарну чорноту.

В нічному небі зорі так яскраво,

Сіяли наче бурі й не було,

І та краса така була щаслива

Що я збудився від ясного дива.

Я подивився на твоє обличчя,

Щока твоя немов пухкий пампух,

І бачу місяць трохи вже ущух.

Рука твоя холодна як крижина,

Її накрию, ніжно обійму

В нічнеє море я не відпущу. 

Хіба ти можеш?

Хіба ти можеш так піти від мене?

Лишити тут у сутінках зими?

Весна моя чекала твого неба,

Душа моя - тобі лише цвісти.

І так раптово все обірвалося,

Ти просто взяв, пішов у небуття,

А я лишилась і мені здалося,

Моє на мить спинилося життя.

Я не прошу вернутися до мене,

Ти просто йди, я муки проживу

Хай навіть потім в самоті помру.

У самоті не так погано бути, 

У нелюбові значно гірше жити  

Коли душа - у прагненні любити

Пустка

Любов без крил - як тіло без душі,

Неначе птах, що втратив дар літати.

Тепер ти знаєш як тепер мені

Тепер я знаю як не відчувати.

В мені вже пустка, втрачено ядро,

Осердя тіла і єства основа.

І зараз я в руках держу весло,

Та сил нема, мене лишила сила.

Руїна душ. Кохання вже померло,
Воно померло, навіть не жило,
і я чекаю на краю могили.

Чекаю дна у темряві кромішній,

Для мене світ - марудний та чужий.
А може ти щасливий та живий?..

Байдуже

Як бАйдуже раптово стало,

Чи то весна спізніло йде?

В тобі усе вже не цікаве,

Моїм минулим ти будеш.

Ще зовсім трохи - і останок

До нас прибуде на обід

Ми вже спожили той сніданок,

Що містит грона всіх обид. 

То не любов була, а мука,

Не було цукру на вустах,

Ти була як важка покута 

Опісля всіх гріхів у снах.

Я наче Бога не винив,

Не мав причин він карати

Мене тобою, але втім,

Нема чого когось картати.

Закрию двері. Візьму книги,

Піду в тумани майбуття,

Аби твою душевну кригу

Лишити в хвилях забуття.